01010 м. Київ, вул. Московська, 8
13.05.2008№ К-38101/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідача Дабіжи В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську на постанову Господарського суду Одеської області від 11.08.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 по справі № 34/248/06-6124 А
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Рисоіл Термінал»
до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області
про скасування податкових повідомлень-рішень
Заявлено позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Іллічівську від 03.03.2006: № 0000102350/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за березень-травень та липень 2003 року на загальну суму 57 178 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 28 589 грн. та № 0000522301/0, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати по ПДВ на загальну суму 40 989 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 20 495 грн., винесених за результатами позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при нарахуванні та сплаті ПДВ за лютий-травень та липень 2003 року, про що складено Акт від 24.02.2006 № 590/23-101, де зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 1.7, п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».
Постановою Господарського суду Одеської області від 11.08.2006 залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 по справі № 34/248/06-6124 А - позов задоволено.
Постанова суду мотивовано тим, що фактичне здійснення робіт обумовлених договорами та належна оплата цих робі підтверджуються наявними у справі актом приймання виконаних робіт та платіжними дорученнями, відповідними податковими накладними. Відповідно пославшись на норми пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що податковий кредит позивачем нарахований правомірно, а зазначені вище витрати за договорами пов'язані із його господарською діяльністю і відповідно до приписів включаються до складу валових витрат позивача. Наведене судом визнано таким, що правомірно віднесено позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачених на користь контрагентів, у зв'язку з чим у податкового органу відсутні підстави для зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування ПДВ, нарахування податкових зобов'язань зі сплати ПДВ та застосування відповідних штрафних санкцій по цьому податку за березень-травень та липень 2003 року.
Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції повністю.
При цьому судами першої та апеляційної інстанцій досліджені фактичні обставини справи та зазначено те, що в Акті перевірки податковий орган у зв'язку з не підтвердженням факту сплати постачальниками позивача ПДВ до бюджету за виписаними ПП НПКФ «Грантек» у лютому-травні 2003 року податковими накладними у загальній сумі 74 167 грн. та виписаною ПП «Сітібудсервіс» в липні 2003 року податковою накладною у сумі 24 000 грн. дійшов висновку про відсутність у позивача права на податковий кредиту зазначених сумах.
Відповідно висновок ДПІ судами визнаний таким, що не ґрунтується на чинному законодавстві та не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки виконання договору від 25.11.2002 № 8/11, укладеного із ПП НПКФ «Грантек» та договору підряду від 10.07.2003 № 11/03П, укладеного із ПП «Сітібудсервіс», підтверджено актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, та податковими накладними, які оформлені із дотриманням приписів п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Також судами зазначено, що норма п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яка містить визначення терміну «бюджетне відшкодування» і безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування.
Таким чином враховуючи фактичні обставини справи, та положення наведеної норми та ст. ст. 19, 97 Конституції України, суди визначились про те, що ані положення вказаних вище норм податкового права, ані будь-який інший припис законодавства не передбачає обов'язок платника податку сплачувати ПДВ до бюджету та не надає покупцю можливість вимагати від постачальників перерахування податку, отриманого ними у складі вартості реалізованої продукції.
Не погодившись із постановою Господарського суду Одеської області від 11.08.2006 та ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 по справі № 34/248/06-6124 А відповідач Державна податкова інспекція у м. Іллічівську (далі - ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального права. Посилаючись на фактичні обставини справи, скаржник зазначив, що відшкодування ПДВ платнику податків з державного бюджету України це встановлений законом нерозривний процес,який, відповідно до чинного законодавці ва України, складається із взаємопов'язаних етапів: 1-й етап - фактична сплата сум ПДВ в ціні товару; 2-й етап - фактична сплата сум ПДВ до Державного бюджету; 3-й етап - відшкодування ПДВ із Державного бюджету.
Свою позицію скаржник підтверджує нормами п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2 ст. 50 Бюджетного кодексу України і наголошує, що висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів державного бюджету України, а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно Закону України «Про податок на додану вартість» зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.Відповідно посилаючись на системний аналіз вище вкачаних норм названим Законом, скаржник зазначає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній оплаті ПДВ, а не із самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару. Тобто сам факт існування податкової накладної не підтверджує факту надходження сум ПДВ до бюджету.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення. Також зазначивши фактичні обставини нарахування податкового кредиту, позивач наголошує на тому, що донарахування податкових зобов'язання позивачу за іншого платника податків суперечить принципам та нормам податкового законодавства.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як визначено п. 1.7.ст. 1 Закону України від 03.04.1998 № 168 «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. А бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (п. 1.8.ст. 1 цього Закону).
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту). Відповідно в силу пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином розглядаючи питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість необхідно також врахувати норми п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» чинної на момент виникнення спірних правовідносин, якою передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України:
7.7.1. Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
7.7.3. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.
Вказаними нормами законодавства не встановлено обумовлення або обмеження виплати бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.
А оскільки відповідно до приписів пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою нарахування податкового кредиту є податкова накладна, таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судами свого рішення встановленою наявністю податкових накладних виписаних контрагентами позивача. При цьому виконання договору від 25.11.2002 № 8/11, укладеного із ПП НПКФ «Грантек» та договору підряду від 10.07.2003 № 11/03П, укладеного із ПП «Сітібудсервіс», яке підтверджено актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, та податковими накладними, які були оформлені із дотриманням приписів п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». І зазначені вище витрати позивача пов'язані із його господарською діяльністю і відповідно до приписів п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334 в редакції від 22.05.1997 № 283 «Про оподаткування прибутку підприємств» включаються до складу валових витрат позивача.
Тобто скаржником зроблено помилковий висновок про не дослідження судами першої та апеляційної інстанції факту надходження сум податку на додану вартість до бюджету, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару /послуги/, до податкового кредиту, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету і наведене свідчить про правомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених на користь вказаних вище контрагентів.
Відповідно тому обставини, на які посилається скаржник не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. А якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Таким чином необхідно погодитись із висновком судів про те, що ані положення вказаних вище норм податкового права, ані будь-який інший припис законодавства не передбачає обов'язок платника податку сплачувати ПДВ до бюджету та не надає покупцю можливість вимагати від постачальників перерахування податку, отриманого ними у складі вартості реалізованої продукції. Тобто аналізуючи положення Закону України «Про податок на додану вартість», необхідно зазначити, що сума ПДВ, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету, а оскільки оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями такий обов'язок покладено на покупця всупереч вимог наведеного вище законодавства, тому податкові повідомлення-рішення від 03.03.2006: № 0000102350/0 та № 0000522301/0 скасовані правомірно.
З огляду на вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій як такими, що відповідають вимогам закону. Відповідно постанова Господарського суду Одеської області від 11.08.2006 та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 по справі № 34/248/06-6124 А скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Одеської області від 11.08.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 по справі № 34/248/06-6124 А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
Н.Є. Маринчак
М.О. Федеров