01010 м. Київ, вул. Московська, 8
15.01.2008№ К-35823/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників позивача - Сироткіна О.А., та
відповідача - Костюк В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2006 по справі № 21/109-А
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРОС»
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі м. Києва (далі - ДПІ) від 31.01.2006 № 0000812320/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 643 841,52 грн. та суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 321 920,76 грн.
Постановою Господарського суду м. Києва від 15.06.2006 по справі № 21/109-А - позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 № 0000812320/3 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 622 168 грн. та штрафних санкцій 311 084,18 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2006 по справі № 21/109-А постанову Господарського суду м. Києва від 15.06.2006 - скасовано частково. Позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 № 0000812320/3.
При цьому судом встановлено, що за наслідками проведеної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «УКРОС» за період з 01.10.2002 по 31.03.2005 складено Акт від 02.08.2005 № 959/23-202-20048523, в якому зазначено про те, що позивач безпідставно включив суму 622 168,36 грн. до податкового кредиту з податку на додану вартість у червні 2004 року, чим порушив п.п.7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки його контрагент ТОВ «Креатив», якому позивач перерахував суму податку на додану вартість в розмірі 622 168,36 грн., у зв'язку з придбанням товару - бавовняного волокна - не сплатив суму податку на додану вартість до Державного бюджету України у відповідному податковому періоді. Крім того така несплата пов'язана з тим, що ТОВ «Креатив» має пільгу по сплаті ПДВ на підставі ст. 7 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На підставі даного Акту ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 03.08.2005 № 0000812320/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 651 590 грн. та штрафні санкції в розмірі 325 795 грн., всього 977 385 грн.
Податкове повідомлення-рішення оскаржувалось в адміністративному порядку, за наслідками розгляду першої скарги прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2005 № 0000812320/1, згідно якого зменшено суму податкового зобов'язання позивача -649 898 грн. і суму штрафних санкцій - 324 949 грн.
За наслідками розгляду другої скарги відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 22.11.2005 № 0000812320/2, яким зменшено суму податкового зобов'язання позивача за основним платежем - 643 841,52 грн., за штрафними санкціями - 321 920,76 грн.
За наслідками розгляду скарги від 21.12.2005 №1072/7/25-0215 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 № 0000812320/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 643 841,52 грн. та суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 321 920,76 грн.
Підставою ж нарахувань стали ті обставини, що по-перше позивачем віднесено до податкового кредиту ПДВ в сумі 964 грн. у зв'язку з придбанням набору фаянсового, комплекту чайників, кавомолки, будівельних матеріалів, вентиляторів, фільтру для пилососа та кондиціонеру тощо, що не відносяться до господарської діяльності.
Суд першої інстанції пославшись на п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.4. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийшов до висновку, що витрати, понесенні позивачем у зв'язку з придбанням набору фаянсового, комплекту чайників, кавомолки, будівельних матеріалів, вентиляторів, фільтру для пилососа та кондиціонеру, не відносяться до господарської діяльності позивача, і тому такі витрати не мають включатися до суми валових витрат.
Суд апеляційної інстанції визнав хибним висновок, викладений в постанові місцевого суду, з огляду на п. 5.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Другий епізод стосується віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість у розмірі 622 168,36 грн. за придбаний товар у ТОВ «Креатив» згідно Договору від 30.04.2004 № 17 де проведення фінансових операцій та передачі бавовняного волокна є накладна від 25.06.2004 № 24 та податкова накладна від 25.06.2004 № 112. Згідно з п. 3.1 Договору товар позивачем був прийнятий.
Встановлений судами порядок розмитнення, перевезення та збуту розмитненого бавовняного волокна визнано правомірним підтвердженням факту сплати податку на додану вартість за податковою накладною від 25.06.2004 № 112.
Третій епізод пов'язаний з віднесенням до податкового кредиту податку на додану вартість за податковими накладними, які відповідач вважав неправильно оформленими. В Акті перевірки відповідач вказує на неправомірність відображення позивачем у складі податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ за податковими накладними, складеними з порушенням вимог п.п.7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме податковими накладними: № 911 від 14.07.2004 від ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» (ПДВ - 19 831,72 грн.); № 15/66.04 від 20.08.2004 від ЗАТ «Іллічівськзовніштранс» (ПДВ - 500 грн.); №26/08 від 26.08.2004 від ВАТ «КАТП-13054» (ПДВ -378 грн.), та визначено завищену суму податкового кредиту у липні 2004 року на 19 832 грн. та у серпні 2004 року на суму 878 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні по господарським операціям містять недоліки в їх заповненні (в податковій накладній від 14.07.2004 № 911 не зазначено місце розташування ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», в податковій накладній від 20.08.2004 № 15/66.04 не зазначено місце розташування ЗАТ «Іллічівськзовніштранс», в податковій накладній від 26.08.2004 № 26/08 відсутні одиниці виміру товару). Відповідно в цій частині в позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції не погодився із зазначеним, обґрунтувавши свою позицію тим, що недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», при існуванні незначних недоліків в заповненні податкових накладних, одержаних від продавця, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій. Згідно з абз. 2 пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердженням сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2006 по справі № 21/109-А відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
На думку скаржника при винесенні рішення суд дійшов до помилкового висновку, що позивачем до складу податкового кредиту правомірно включено податок на додану вартість в сумі 964 грн., сплачений у зв'язку з придбанням набору фаянсового, комплекту чайників, кавомолки, будівельних матеріалів, вентиляторів, фільтру для пилососа, кондиціонеру та ін., оскільки п. 5.4.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено перелік витрат платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами, до якого придбаний товар не відноситься.
Також скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції залучено до матеріалів справи документи, які не були надані підприємством під час проведення перевірки та під час розгляду справи у суді першої інстанції, що суперечить ч.2 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства.
При цьому скаржник не погоджується з висновками суду і вважає, що ТОВ «УКРОС» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 622 168 грн., так як ця сума ПДВ, сплачена у складі вартості придбаного товару у ТОВ «Креатив», яке має пільгу по сплаті ПДВ на підставі ст. 7 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» і цю суму ПДВ до бюджету не сплачувало.
І просить врахувати, щона момент проведення перевірки позивач в підтвердження даних податкової декларації, які стосуються формування податкового кредиту за перевіряємий період, надав відповідачу податкові накладні, які не містять обов'язкових реквізитів, то вони не можуть бути розцінені як розрахункові платіжні документи в розумінні пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу яке в судовому засіданні підтримав, проти скарги заперечив та просив постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі, зазначаючи, що відповідач посилається на п. 5.4.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», стверджуючи, що позивач не вправі застосовувати положення цього пункту. Але відповідач систематично не бере до уваги підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, та власні роз'яснення, які надає іншим юридичним особам, а саме: ст. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994 де визначені в переліку заходи та засоби з охорони праці, витрати на які належать до валових витрат юридичної особи, що відповідно до законодавства використовує найману працю, здійснюються з урахуванням вимог п. 5.4.1, п. 5.4.2, п. 5.4.7, п. 5.4.10 ст. 5 та п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
В частині, що стосується кондиціонерів, вентиляторів та фільтру для пилососу позивач зазначив, що керувався абзацом 5 ст. 1 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, затвердженому постановою Кабінету міністрів України № 994 від 27.06.2003, в якій вказано, що системи вентиляції та аспірації, пристроїв, які вловлюють пил, і установки для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях включаються до валових витрат підприємства.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 «Про податок на додану вартість» (чинної на час формування податкового кредиту) - датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Встановлений судами порядок розмитнення, перевезення та збуту розмитненого бавовняного волокна є правомірним підтвердженням факту сплати податку на додану вартість за податковою накладною від 25.06.2004 № 112. Також судами зазначено, що посилання відповідача у Акті перевірки на постанову Господарського суду Житомирської області від 27.07.2005 про визнання ТОВ «Креатив» банкрутом та відкриття процедури його ліквідації та посилання на Акт про анулювання свідоцтва ТОВ «Креатив» як платника податку на додану вартість від 13.08.2004 № 14 не є доказом, що має значення щодо вирішення питання по суті справи, оскільки правовідносини між позивачем та ТОВ «Креатив», що розглядаються, мали місце та тривали в червні 2004 року. На той час ТОВ «Креатив» мало законні підстави укладати цивільно-правові угоди і відповідно сплачувати податки згідно з чинним податковим законодавством України. Зазначені обгрунування судових рішень є правомірним та таким, що відповідає наведеній матеріальній нормі податкового законодавства.
Щодо недоліків податкових накладних необхідно врахувати, що в силу пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Суд першої інстанції визнавши, що податкові накладні по зазначеним вище операціям містять недоліки в їх заповненні (в податковій накладній від 14.07.2004 № 911 не зазначено місце розташування ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», в податковій накладній від 20.08.2004 № 15/66.04 не зазначено місце розташування ЗАТ «Іллічівськзовніштранс», в податковій накладній від 26.08.2004 № 26/08 відсутні одиниці виміру товару), прийшов до думки, що податковий кредит сформований неправомірно.
Суд апеляційної інстанції не погодився із зазначеним, обґрунтувавши свою позицію тим, що недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», при існуванні незначних недоліків в заповненні податкових накладних, одержаних від продавця, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій, оскільки згідно з абзацом 2 пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердженням сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
Таким чином суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, не дивлячись на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, при умові, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість та відповідну суму податку на додану вартість.
І оскільки до матеріалів справи позивачем надано книги обліку та придбання товарів, які містять відомості про придбані товари, їх вартість та відповідну суму податку на додану вартість, що підтверджує право покупця (позивача) на податковий кредит, тому податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 № 0000812320/3 правомірно визнано недійсним в частині, пов'язаній з віднесенням до податкового кредиту ПДВ за податковими накладними, які відповідач вважав неправильно оформленими, відповідно позовні вимоги задоволені законно.
Щодо віднесення до валових витрат сплачених сум за товари необхідно врахувати, що згідно пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
При цьому п. 5.4.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від 22.05.1997 № 283) визначено, що витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд першої інстанції пославшись на п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.4. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийшов до висновку, що витрати, понесенні позивачем у зв'язку з придбанням набору фаянсового, комплекту чайників, кавомолки, будівельних матеріалів, вентиляторів, фільтру для пилососа та кондиціонеру, не відносяться до господарської діяльності позивача, і тому такі витрати не мають включатися до суми валових витрат.
Суд апеляційної інстанції визнав хибним висновок, викладений в постанові місцевого суду, з огляду на п. 5.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
В даному випадку необхідно погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, оскільки умовами Колективного договору встановлені зобов'язання адміністрації щодо забезпечення умов праці, які гарантують безпеку, всім працівникам, також забезпечення є обов'язком адміністрації товариства, яка організує умови праці на робочому місці, безпечність технологічних процесів, обладнання та інших засобів виробництва, наявність засобів захисту, відповідність санітарно-побутовим нормативним актам про охорону праці (придбання та використовування пилососа та іншого обладнання), окрім того придбання для роботи взимку обігрівачі і для роботи влітку вентилятори або кондиціонери.
Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судом апеляційної інстанції свого рішення п. 5.2.10. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де зазначено, що суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених пп. 8.7.1 відносяться до валових витрат виробництва. Положення п. 8.7.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказує, що платник податку має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Тобто витрати, пов'язані з виконанням Колективного договору, позивачем законно віднесено до валових витрат.
З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції законно обґрунтовує безпідставність нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 964 грн. та штрафних санкцій, відповідно податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 № 0000812320/3 правомірно визнано недійсним в цій частині також.
З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду про задоволення вимог позивача повністю і визнання податкового повідомлення-рішення від 31.01.2006 № 0000812320/3 недійсним. Відповідно постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2006 по справі № 21/109-А скасуванню не підлягає, як така, що винесена за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2006 по справі № 21/109-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров