01010 м. Київ, вул. Московська, 8
13.05.2008№ К-23790/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників позивача Петрова В.Ю., відповідача Луговської А.В. та прокуратури Кудінова Ю.М
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Господарського суду м. Севастополя від 03.09.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 по справі № 20-12/088
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акар»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя
до Головного Управління державного казначейства України в м. Севастополі
за участю Прокурора м. Севастополя
про стягнення з Держаного бюджету України бюджетну заборгованість з відшкодування ПДВ в розмірі 1 601 298 грн., пені за прострочення відшкодування бюджетної заборгованості в сумі 64 645,68 грн.
Заявлено позовні вимоги про стягнення з Держаного бюджету України бюджетну заборгованість з відшкодування ПДВ в розмірі 1 601 298 грн., пені за прострочення відшкодування бюджетної заборгованості в сумі 64 645,68 грн. з мотиву не виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: не відшкодовано позивачу з бюджету зайво сплачену суму податку на додану вартість.
Постановою Господарського суду м. Севастополя від 03.09.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 по справі № 20-12/088 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Акар» заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1 593 755 грн., 1 626,34 грн. судового збору. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 7 543 грн. та пені в розмірі 64 645,68 грн. - відмовлено.
Постанова суду мотивована наступним:
ТОВ «Акар» були надані до ДПІ податкові декларації з податку на додану вартість із заявленими сумами бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок: за період за травень 2006 року-вересень 2006 року, листопад 2006 року-грудень 2006 року, всього на суму 1 995 309 грн. А відповідачами було зроблено бюджетне відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок позивачу лише в сумі 394 011 грн., при цьому залишок бюджетної заборгованості склав 1 601 298 грн.
Відповідно із посиланням на пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» судом зазначено про те, що ДПІ проведені виїзні позапланові документальні перевірки ТОВ «Акар» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за період за травень 2006 року-вересень 2006 року, листопад 2006 року-грудень 2006 року, про що складені відповідні Акти перевірки № 63/23-5/19448418/14884/10; № 72/23-5/19448418/16133/10; № 84/23-5/19448418/17268/10; № 95/23-5/19448418/19063/10; № 121/23-5/19448418/21597/10; № 8/23-5/19448418/562/10; № 16/23-5/19448418/3216/10, де зазначено про те, що у ході перевірок порушень встановлено не було, суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявлені ТОВ «Акар» згідно зазначених декларацій, підтверджені без урахування направлених запитів на проведення зустрічних документальних перевірок постачальників ТОВ «Акар» по ланцюгу до постачальника (виробника) або імпортера товару, відповіді на які не отримано. І тому аналізуючи норми п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4; пп. 7.5.1 п. 7.5; пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначив, що пп. 7.7.1 визначає суму податкового кредиту, розраховану за правилами пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований ПДВ.
Головний мотив відмови у відшкодуванні ПДВ про те, що в ході зустрічних документальних перевірок інформація про постачальників - виробниках не отримана, і тому встановлення факту надходження ПДВ до бюджету України неможливе, судом визнаний таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам податкового законодавства. Свою позицію суд обґрунтував тим, що із контрагентами позивача були укладені договори та виписані податкові накладні, які не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку. Кошти за договорами разом з податком на додану вартість позивачем було перераховано. При цьому було зазначено, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить вимогу обов'язкової наявності податкової накладної у продавця продукції для підтвердження податкового кредиту покупця.
Таким чином суд визнав, що ТОВ «Акар» правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включило до складу податкового кредиту за травень 2006 року-вересень 2006 року, листопад 2006 року-грудень 2006 року суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 1 601 298 грн. на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару. А оскільки ДПІ проведено бюджетне відшкодування з ПДВ за грудень 2006 року в сумі 7543 грн., тому суд вирахував, що загальна сума бюджетної заборгованості по відшкодуванню ПДВ складає 1 593 755 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідачів пені за прострочення відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ в розмірі 64 645,68 грн., з посиланням на пп. 16.4.1 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», судом зазначено, що відповідно до зазначеної норми - пеня нараховується на суму податкового боргу. А право на стягнення пені за прострочення отримання суми бюджетного відшкодування була передбачена пп. 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції від 23.06.2005. Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про держаний бюджет України на 2005 рік та деякі інші Закони України» пп. 7.7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» викладений у новій редакції, згідно якої право на нарахування пені на суму бюджетної заборгованості не передбачено.
Апеляційний господарський суд повністю підтримав позицію суду першої інстанції.
Не погодившись із постановою Господарського суду м. Севастополя від 03.09.2007 та ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 по справі № 20-12/088, відповідач ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя (далі - ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові.
На думку скаржника судові рішення винесені з порушенням норм матеріального права, а саме: пп.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Скаржник зазначає, що оскільки судами були зроблені висновки, про те, що підставою для отримання відшкодування є данні тільки податкової декларації за звітний період, при цьому інші підстави для отримання бюджетного відшкодування зазначеним законом не передбачені, вказане є незаконним, так як сутність механізму відшкодування податку на додану вартість полягає у тому, що за підсумками періоду (першого), в якому виникло від'ємне значення, платник податку бюджетного відшкодування не одержує. Сума такого від'ємного значення у даному періоді враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а за його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного (другого) податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону). Платник податку набуває право на бюджетне відшкодування лише у випадку, визначеному пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Однак відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому (першому) податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Інша частина від'ємного значення, що не потрапила під бюджетне відшкодування, включається до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.
Свою позицію скаржник також обґрунтовує тим, що норми пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язують фактичну сплату податку та виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування, а в судовому процесі не був встановлений факт фактичної сплати суми податку, заявлених до відшкодування з Державного бюджету України і позивачем не представлено доказів того, що сума податку, заявлена до відшкодування фактично була оплачена поставникам товару (послуг).
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засідання проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як визначено п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» - бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. А згідно пп. 7.7.1 Закону - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно згідно пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Тобто наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.
А оскільки судами було встановлено, що ТОВ «Акар» надані податкові декларації з податку на додану вартість із заявленими сумами бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок: за період за травень 2006 року-вересень 2006 року, листопад 2006 року-грудень 2006 року, всього на суму 1 995 309 грн., а відповідачами було зроблено бюджетне відшкодування з ПДВ в сумі 394 011 грн., та враховуючи, що ДПІ проведені виїзні позапланові документальні перевірки ТОВ «Акар» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за період за травень 2006 року-вересень 2006 року, листопад 2006 року-грудень 2006 року, про що складені відповідні Акти перевірки, де зазначено про те, що у ході перевірок порушень встановлено не було, тому суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявлені ТОВ «Акар» згідно зазначених декларацій є підтвердженими. Запити ж на проведення зустрічних документальних перевірок постачальників ТОВ «Акар» по ланцюгу до постачальника (виробника) або імпортера товару, відповіді на які не отримано, не впливають на формування податкового кредиту позивача і вирахування від'ємної суми.
Таким чином враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що із контрагентами позивача були укладені договори та виписані податкові накладні, які не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку, кошти за договорами разом з податком на додану вартість позивачем було перераховано. При цьому є вірним тлумачення судів, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить вимогу обов'язкової наявності податкової накладної у продавця продукції для підтвердження податкового кредиту покупця. Відповідно суди правомірно визнали, що ТОВ «Акар» відповідно до чинного податкового законодавства, включило до складу податкового кредиту за травень 2006 року-вересень 2006 року, листопад 2006 року-грудень 2006 року суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 1 601 298 грн. на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару. А оскільки ДПІ проведено бюджетне відшкодування з ПДВ за грудень 2006 року в сумі 7543 грн., тому суд законно вирахували загальну суму бюджетної заборгованості по відшкодуванню ПДВ у розмірі 1 593 755 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідачів пені за прострочення відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ в розмірі 64 645,68 грн., суд касаційної інстанції повністю погоджується із обґрунтуванням про те, що право на стягнення пені за прострочення отримання суми бюджетного відшкодування була передбачена пп. 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції від 23.06.2005. Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про держаний бюджет України на 2005 рік та деякі інші Закони України» пп. 7.7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» викладений у новій редакції, згідно якої право на нарахування пені на суму бюджетної заборгованості не передбачено.
З огляду на встановлене судами та аналізуючи норми п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4; пп. 7.5.1 п. 7.5; пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» необхідно погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що пп. 7.7.1 визначає суму податкового кредиту, розраховану за правилами пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований ПДВ. Відповідно постанова Господарського суду м. Севастополя від 03.09.2007 та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 по справі № 20-12/088 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Севастополя від 03.09.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 по справі № 20-12/088 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
Н.Є. Маринчак
М.О. Федеров