01010 м. Київ, вул. Московська, 8
16.09.2008К-27623/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Бившевої Л.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Патюк А.О.
за участі представника позивача Денищенко О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 по справі № 46/15-А
за позовом Комунального підприємства «Київпастранс»
до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Подільському районі м. Києва (далі - ДПІ) від 22.07.2005 № 0003211720/0; від 22.08.2005 № 0003211720/1 та від 10.11.2005 № 0003211720/2, якими позивачу, згідно п.п.17.1.9 п. 17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», було визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб (прибутковий податок з громадян) у сумі 4122,30 грн., в т.ч. 1374,10 грн. основного платежу та 2748,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені за наслідками проведеної комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства КП «Київпастранс» за період з 01.07.2003 по 31.03.2005, за результатами якої був складений Акт № 250/23-110 від 20.07.2005, в якому встановлено, що виконавчою службою у Подільському районі м. Києва, згідно з рішеннями районних судів м. Києва та постановами про відкриття виконавчого провадження платіжними вимогами зняті кошти з розрахункового рахунку позивача на користь фізичних осіб за моральне відшкодування, заподіяне внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Крім того в п.п.3.3.2.3 даного Акту перевірки зазначено, що податок з доходів фізичних осіб не утримано, чим порушено п.1.15 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.4.2.10, п.4.2 ст.4, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-IV із змінами та доповненнями, та у зв'язку з чим на підставі ст.20 цього ж Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1374,10 грн. Разом з тим, в п.п.3.3.2.1 даного акту перевірки зазначено, що при перевірці правильності визначення загального оподаткованого доходу та утримання податку з доходів фізичних осіб порушень не встановлено.
Постановою Господарського суду м. Києва від 10.04.2006 по справі №46/15-А в задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції мотивував тим, що згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при виконанні рішень не передбачено покладання на установи державної виконавчої служби обов'язків податкового агента, оскільки джерелом нарахування доходу є кошти підприємства, і тому суд дійшов висновку про обов'язок позивача перерахувати податок з доходів фізичних осіб із стягнутих сум моральної шкоди.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 по справі № 46/15-А - апеляційну скаргу КП «Київпастранс» задоволено, постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2006 скасовано, винесено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. З висновком Господарського суду м. Києва про обґрунтованість позовних вимог суд апеляційної інстанції не погодився, посилаючись на п.1.15 ст. 1, п.п.4.2.10 п. 4 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду, ДПІ подала касаційну скаргу, яка обґрунтована тим, що відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», об'єктом оподаткування у резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід. На думку скаржника, пп. 4.2.10 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається відшкодування моральної шкоди, разом з тим, позивач не був позбавлений права самостійно виконати вимоги судових рішень з відшкодування шкоди та здійснити відповідні утримання податку з доходів фізичних осіб. І тому, враховуючи зазначене, ДПІ просить постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2006 по справі № 46/15-А залишити в силі, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 скасувати.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 залишити в силі, а касаційну скаргу без задоволення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 4.2.10 п. 4 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки, штрафу або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяної йому матеріальної шкоди.
Оскільки за матеріалами справи судами встановлено, що грошові кошти стягнуті з позивача на підставі судових рішень та фактично одержані платником податку, тому висновок суду першої інстанції про обов'язок позивача перерахувати податок з доходів фізичних осіб із стягнутих сум моральної шкоди, є помилковим, так як грошові кошти у вигляді відшкодування моральної шкоди у даному випадку не можуть бути об'єктом оподаткування.
Окрім того, згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Як встановлено судами, грошові кошти стягнені з рахунку позивача в примусовому порядку, тому позивач не може бути в даному випадку податковим агентом, оскільки при примусовому стягненні відсутня можливість нарахування, утримання та сплати податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку - фізичної особи.
Відповідно аналізуючи наведені норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, встановлено, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи. Отже постанова суд другої інстанцій винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права за повного дослідження обставини справи і не підлягає скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 по справі № 46/15-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Л.І. Бившева
А.О. Рибченко
М.О. Федоров