01010 м. Київ, вул. Московська, 8
17.06.2008№ К-26321/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників позивача: Халюкової О.Ю. та відповідача: Душенчук Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим на постанову Господарського суду АР Крим від 04.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 по справі № 2-4/1468-2006А
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль»
до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Сімферопольської МДПІ від 02.11.2004 № 002082301/0 та від 19.01.2005 № 002082301/1 (після адміністративного оскарження), якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 69 028,50 грн., (у т. ч. 46262 грн. основний платіж та 22 766,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій), винесених за наслідками проведеної комплексної документальної перевірки ТОВ «Кримтеплоелектроцентраль» з дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.05.2003 по 01.07.2004, про що складено Акт від 29.10.2004 № 143\23-2\32417960 в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 38 559,37 грн., а також в частині застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 18 914,72 грн.
Постановою Господарського суду АР Крим від 04.04.2006, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 по справі № 2-4/1468-2006А позов задоволено, визнані недійсними податкові повідомлення-рішення Сімферопольської МДПІ від 02.11.2004 № 002082301/0 та від 19.01.2005 № 002082301/1 в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 38 559,37 грн., а також в частині застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 18 914,72 грн.
Постанова суду мотивована тим, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість у позивача при касовому методі нарахування виникають при надходженні коштів, а право на податковий кредит виникає при відрахуванні коштів на оплату вартості придбаного товару - води. Зазначене суд обґрунтував п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на дану вартість». Апеляційний господарський суд погодився із постановою суду першої інстанції повністю.
Свою позицію суди підтвердили тим, що відповідно до договору доручення від 25.12.2003 № 02\14, де ДП «Кримські генеруючи системи» доручило ТОВ «Кримтеплоелектроцентраль» здійснити збір грошових коштів від споживачів за теплову енергію, спожиту до 01.01.2004, і де п. 3.2 договору передбачено, що зібрані грошові кошти повірений перераховує на поточний рахунок довірителя. Розрахунки між сторонами здійснюються у любій незабороненій чинним законодавством формі. Тобто суди визнали, що розрахунок податкового кредиту, який виконано податковим органом за своїм методом, не знайшов підтвердження в первинних бухгалтерських документах. Зазначене знайшло також підтвердження у висновку експертизи від 01.02.2006 № 17, яка була призначена судом першої інстанції.
Таким шляхом, враховуючи пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди визнали, що позивач не поставляв товари чи послуги, за які одержував оплату за договором доручення, а тому дійшли висновку, що позивач не допустив порушення податкового законодавства при включенні у податковий кредит 19 124 грн. за послуги водопостачання і при включенні 19435,37 грн. за договором доручення.
Не погодившись із постановою Господарського суду АР Крим від 04.04.2006 та ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 по справі № 2-4/1468-2006А, відповідач (Державна податкова інспекція у Сімферопольському районі АР Крим, далі - ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини справи, скаржник зазначає, що судами порушено норму п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки нарахування ПДВ повинно проводитись як населенню і бюджетним організаціям, так і відокремлено - іншим організаціям.
Щодо перерахування коштів по договору доручення скаржник зазначає, що таке перерахування відбувалось не в той же самий податковий період, із чого зроблено висновок, що нарахування ПДВ повинно відбуватись по першій події. Відповідно позивач повинен був проводити нарахування ПДВ за нормою п. 7.3.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», від 03.04.1997 № 168 «Про податок на додану вартість» (станом на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку. При цьому п. 11.11 ст. 11 зазначеного Закону визначено, що касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) - спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань платника податку з поставки товарів (робіт, послуг) є дата отримання коштів на рахунок або у касу такого платника податку або отримання ним інших видів компенсації їх вартості, а датою виникнення права на податковий кредит є дата відрахування коштів з рахунку або каси платника податку в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дата поставки інших видів компенсації їх вартості (включаючи дату виписки рахунку (чека) при розрахунках картками платіжних систем або банківськими чи персональними чеками).
Враховуючи фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та заперечення скаржника, також необхідно зазначити норму п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», де визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно, оскільки підставою нарахування податкових зобовязань став договір доручення від 25.12.2003 № 02\14 між ДП «Кримські генеруючи системи» та ТОВ «Кримтеплоелектроцентраль» про збір грошових коштів від споживачів за теплову енергію, спожиту до 01.01.2004, та перерахування грошових коштів повіреним на поточний рахунок довірителя, необхідно врахувати, що розрахунок податкового кредиту, який виконано податковим органом за своїм методом, не знайшов підтвердження в первинних бухгалтерських документах. Зазначене також підтверджене висновком експертизи від 01.02.2006 № 17.
Отже, враховуючи пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно погодитись із обґрунтуванням судами своїх рішень про те, що позивач не поставляв товари чи послуги, за які одержував оплату за договором доручення. Тобто суди дійшли правомірного висновку, що позивач не допустив порушення податкового законодавства при включенні у податковий кредит 19 124 грн. за послуги водопостачання і при включенні 19435,37 грн. за договором доручення, оскільки у позивача при касовому методі нарахування виникають при надходженні коштів, а право на податковий кредит виникає при відрахуванні коштів на оплату вартості придбаного товару - води.
З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції визнає, що постанова Господарського суду АР Крим від 04.04.2006 та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 по справі № 2-4/1468-2006А скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду АР Крим від 04.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 по справі № 2-4/1468-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров