01010 м. Київ, вул. Московська, 8
20.05.2008№ К-25685/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідача Мохова Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Мальвіна» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 по справі № 14-23/3-06-157-А
за позовом Фермерського господарства «Мальвіна»
до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Березівської МДПІ від 07.06.2005 № 0000282331/0, яким визначена сума збору, що підлягає сплаті за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 53,95 грн. та 3400 грн. штрафних санкцій, винесеного на підставі Акту від 07.06.2005 № 106/23-104/20946156 комплексної планової документальної перевірки дотримання Фермерським господарством «Мальвіна» вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 01.01.2005, де зазначено про те, що позивач в перевіряємий період придбав дизельне пальне загальною кількістю 12,511 тис. літрів, бензин марки А-95 загальною кількістю 93 літри та 3 літри солідолу, що підтверджується касовими чеками та товарно-транспортною накладною від 31.01.2003, але в порушення ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п.10 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, не задекларував та не сплатив суму цього збору.
Постановою Господарського суду Одеської області від 23.03.2006 позов задоволено. Постанова суду мотивовано тим, що об'єктом обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, а не обсяги фактично закуплених видів пального, і відповідачем не надано доказів про використання позивачем закупленого пального пересувними джерелами забруднення.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 по справі № 14-23/3-06-157-А постанову Господарського суду Одеської області від 23.03.2006 скасовано. В позові відмовлено.
Апеляційний господарський суд не погодився із позицією суду першої інстанції, пославшись на пп. "б" і "в" п. 1 ст. 15 Закону України «Про фермерське господарство» та норми Закону України «Про систему оподаткування», ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також враховуючи Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 162/379. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФГ «Мальвіна» повинно було самостійно нарахувати податкове зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища, відобразити відповідні показники у податкових розрахунках з цього збору та подати їх до податкового органу, оскільки згідно статутних документів займається вирощуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що із звітів ФГ «Мальвіна» до Ширяєвського районного статистичного управління вбачається про збір урожаю сільськогосподарських культур за перевіряємий період, а саме станом на 01.12.2003 та 01.12.2004, а також із касових чеків та товарно-транспортної накладної від 31.01.2003, підприємство здійснювало господарську діяльність, а саме: придбало дизельне пальне і бензин в перевіряємий період, обробляло земельну ділянку площею, зазначеною у цих звітах, засіяло певну кількість окремих видів сільськогосподарських культур, а також зібрало урожай у 2003 - 2004 роках.
Відповідно висновки суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не зазначив в Акті перевірки та не надав до суду доказів, що позивач у перевіряємий період був власником транспортних засобів та інших сільськогосподарських самохідних машин і здійснював експлуатацію таких засобів, на праві власності або у володінні на підставі договорів оренди тощо, на думку суду апеляційної інстанції не є підставою для несплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, тому що згідно п. 1.2 ст. 1 Статуту його єдиним засновником є ОСОБА_1, за яким згідно довідки Інспекції державного технічного нагляду по Ширяєвському району від 21.04.2006, зареєстровано зернозбиральний комбайн марки СК-5М "Нива" 1993 року випуску, заводський № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, реєстраційний паспорт № НОМЕР_3, виданий Ширяєвською районною інспекцією Держтехнагляду від 24.05.1993, що свідчить про наявність у ФГ «Мальвіна» необхідного транспортного засобу для здійснення вищевказаної господарської діяльності. Крім того судом зазначено, що доказів того, що земельна ділянка оброблялась іншими господарюючими суб'єктами, суду не надано.
Не погодившись із постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 по справі № 14-23/3-06-157-А позивач (далі - ФГ Мальвіна») подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення як незаконне та винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі постанову Господарського суду Одеської області від 23.03.2006. На думку скаржника судом були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини справи та пославшись ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»скаржник вважає, що збір за забруднення навколишнього природного середовища віднесений до загальнодержавних зборів (обов'язкових платежів), але жодним Законом України не визначено ставки та механізм справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища. Тому взагалі є незаконним нарахування цього збору та вимога відповідача про здачу відповідного розрахунку.
Скаржник звертає увагу не те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо правильності оспорюваного повідомлення-рішення відповідача не мотивовані, відсутні посилання на будь-які докази щодо таких обставин, чимпорушено норму ст.70 КАС України, що забороняє підтверджувати обставини справи доказами іншими, ніж ті, що встановлені Законом.
Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти скарги заперечив, повністю підтримавши постанову суду апеляційної інстанції.
В судове засідання від відповідача надійшло клопотання про зміну назви Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області на підставі наказу ДПА України в Одеській області від 06.12.2005 № 663, яким Березівську міжрайонну державну податкову інспекцію Одеської області було реорганізовано шляхом виділення із її складу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції, яка є правонаступником прав та обов'язків Березівської міжрайонної державної податкової інспекції згідно розподільного акту.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу п. "б", п. "в" п. 1 ст. 15 Закону України від 19.06.2003 «Про фермерське господарство» - фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля і сплачувати податки та збори.
Законом України від 25.06.1991 «Про систему оподаткування» визначено принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки й відповідальність платників. Згідно зі ст.14 цього Закону до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належить, зокрема, збір за забруднення навколишнього природного середовища. Статтею 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.
Розглядаючи спір, необхідно також врахувати вимоги Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 162/379, де передбачено, що платниками цього збору є суб'єкти господарювання незалежно від форми власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.
Також є вірним посилання суду апеляційної інстанції на Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, де встановлено, що такий збір справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщення відходів (п. 2). А суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюється платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів (п. 4). Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби (п. 15).
Враховуючи вищезазначені правові норми, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ФГ «Мальвіна» повинно було самостійно нарахувати податкове зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища, відобразити відповідні показники у податкових розрахунках з цього збору та подати їх до податкового органу, виходячи із того, що позивач згідно статутних документів займається вирощуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Встановлений Законом обов'язок позивачем не виконано - не задекларовано та не сплачено суму цього збору.
Таким чином вірним є доведення судом апеляційної інстанції тих обставин, що за звітами ФГ «Мальвіна» до Ширяєвського районного статистичного управління про збір урожаю сільськогосподарських культур за період із 01.12.2003 та із 01.12.2004, а також за касовими чеками та товарно-транспортною накладною від 31.01.2003, правомірно визнано, що підприємство здійснювало господарську діяльність, а саме: придбало дизельне пальне і бензин в перевіряємий період, обробляло земельну ділянку площею, зазначеною у цих звітах, засіяло певну кількість окремих видів сільськогосподарських культур, а також зібрало урожай у 2003-2004 роках.
Крім того судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги висновки суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не зазначив в Акті перевірки та не надав до суду доказів, що позивач у перевіряємий період був власником транспортних засобів та інших сільськогосподарських самохідних машин і здійснював експлуатацію таких засобів, на праві власності або у володінні на підставі договорів оренди тощо, оскільки згідно п. 1.2 ст. 1 Статуту його єдиним засновником є ОСОБА_1, за яким згідно довідки Інспекції державного технічного нагляду по Ширяєвському району від 21.04.2006, зареєстровано зернозбиральний комбайн марки СК-5М "Нива" 1993 року випуску, заводський № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, реєстраційний паспорт № НОМЕР_3, виданий Ширяєвською районною інспекцією Держтехнагляду від 24.05.1993, що свідчить про наявність у ФГ «Мальвіна» необхідного транспортного засобу для здійснення вищевказаної господарської діяльності.
Тобто враховуючи зазначене вище, необхідно звернути також увагу скаржника на те, що судом апеляційної інстанції доведено, що позивач використовував транспортний засіб (самохідну сільськогосподарську машину) на праві власності, а тому придбавав паливно-мастильні матеріали та фактичного використовував у власній господарській діяльності. І з огляду на встановлене судами, доводи касаційної скарги необхідно визнати безпідставними. Відповідно постанова Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 по справі № 14-23/3-06-157-А скасуванню не підлягає, як така, що винесена за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Мальвіна» залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 по справі № 14-23/3-06-157-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров