01010 м. Київ, вул. Московська, 8
24.06.2008№ К-26966/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідача Патлатого П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 27.02.2006 ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 по справі № 6/402
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альбіон-Агротрейд»
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 27.07.2005 №000062360/3 в частині визначення позивачу суми зобов'язання по податку на прибуток в сумі 237 137,70 грн., прийнятого на підставі Акту від 27.01.2005 №6/23-6/32615805, складеного за результатами комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Альбіон-Агротрейд» за період з 01.09.2003 по 30.11.2004, де зазначено про порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за невключення отриманих від нерезидента коштів до складу валових доходів, що призвело до заниження валових доходів за ІІ, ІІІ квартали 2004 року на загальну суму 777 373,70 грн.
Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 27.02.2006 залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 по справі № 6/402 позов задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що Кіровоградська ОДПІ безпідставно посилалась на положення ст. 1054 Цивільного кодексу України та форму кредитного договору встановлену в ст. 1055 цього Кодексу, оскільки відносини щодо оподаткування відповідної господарської операції регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому надане визначення статусу коштів, що є фінансовим кредитом. Відповідно до податкових відносин має застосовуватися спеціальний закон, що має пріоритетне значення.
Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції повністю.
При цьому судами встановлено, що за кредитним договором №12-04/сс/2004 від 12.04.2004, укладеним ТОВ «Альбіон-Агротрейд» з нерезидентом "AGROCOMMDTTIESLIMITED" (Лондон) на валютний рахунок ТОВ «Альбіон-Агротрейд» в перевіряємому періоді надійшли кошти в сумі 777 373,70 грн. Відповідно до умов договору, нерезидент (кредитодавець) надає ТОВ «Альбіон-Агротрейд» (кредиоотримувач) кредит у формі кредитної лінії, загальний розрахунковий обсяг якого складає 2 млн. доларів США. терміном на три роки . Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на валютний рахунок кредиоотримувача. Відповідно з посиланням на п.п.1.11.1 п.1.11, п.1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 1054 Цивільного кодексу України Кіровоградська ОДПІ здійснено донарахування податку на прибуток в сумі 170 000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 51 000 грн.
Отримані кредитні кошти позивач передав ТОВ "Хлібодар" як безпроцентну цільову позику для поповнення обігових коштів згідно з договорами №1/07 від 07.07.2004 в сумі 400 000 грн. та №2/09 від 14.09.2004 в сумі 280 000 грн. строком до 01.07.2007. З цього приводу суди визначились, що відповідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» надання коштів іншому підприємству в безпроцентну позику не є господарською діяльністю, що приносить дохід, зазначивши при цьому, що Кіровоградська ОДПІ не досліджувала статус нерезидента як небанківської фінансової установи відповідно до законодавства країни перебування та не надала доказів визнання недійсними положень кредитного договору № 12-04/сс/2004 від 12.04.2004 щодо нарахування та сплата відсотків ТОВ «Альбіон-Агротрейд», як істотної умови кредиту із визначеністю строку користування коштами; визначеність цільового використання коштів, про що вказано в реєстраційному свідоцтві № 39 від 29.04.2004, виданому управлінням Національного банку України в Кіровоградській області; сплата процентів за користування кредитом.
Свою позицію суди обґрунтували тим, що Цивільним кодексом України надано визначення кредитного договору як правочину, що є підставою виникнення зобов'язань. Відповідно судами визнано, що відносини за кредитним договором, укладеним між позивачем та нерезидентом як суб'єктами міжнародного приватного права є зовнішньоекономічними та регулюються відповідним законодавством України, так як за кредитним договором від 12.04.2004 № 12-04/сс/2004 передбачено сплату відсотків за користування кредитом, які і були сплачені позивачем на виконання п. 2.2.5 кредитного договору у встановлені строки на підставі платіжного доручення від 05.04.2005 № 1.
Щодо порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок віднесення до складу валових витрат - витрат в сумі 14 519,74 грн. пов'язаних з автоперевезеннями на підставі акта приймання-передачі робіт №73 від 11.05.2004, наданими авто перевізником ПП «Інгул-Трейд», без наявності підтверджуючих документів, а саме товарно-транспортних накладних, а також внаслідок віднесення на валові витрати витрат, пов'язаних з наданням посередницьких послуг по пошуку оптимальних контрагентів (продавців та покупців) в сумі 30 572,87 грн. та експедиторських послуг по перевезенню зерна від продавця або до покупця в сумі 7 901,22 грн. без підтверджуючих документів, в яких були б відображені результати поточного дослідження кон'юктури ринку з практичними рекомендаціями та які б свідчили про те, що виконавець у процесі надання послуг провів повну роботу та отримав результати , які замовник може використовувати в діяльності, що приносить доход, суди послалися на пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначивши, що із змісту наведеної норми, кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Таким шляхом суди визнали, що чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати. Вказаний висновок на думку суду відноситься і до товарно-транспортних накладних, обов'язкове застосування яких в податковому обліку не передбачено чинним законодавством. Товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування обставин правомірності (неправомірності) включення в склад валових витрат - витрат платника податків, оскільки не ґрунтується на нормах законодавстві а також правилами податкового обліку.
Таким чином суди дійшли думки про те, що для перевірки було надано належні документи: договір на надання транспортних послуг, акт приймання-передачі виконаних робіт, копії подорожніх листів і податкова накладна. Всі документи оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства і сумнівів в їх достовірності не має. А у випадку низької якості зерна, від отримання якого товариство відмовилося, товарно-транспортна накладна не могла бути виписана. Валові витрати пов'язані з автоперевезенням надані позивачу ПП «Інгул-Трейд» підтверджені належними доказами. При цьому суди зазначили, що факти надання посередницьких послуг підтверджені актами приймання-передачі виконаних робіт, які оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства і містять всі необхідні реквізити, що свідчать про результати вивчення ринку, підбору покупців. Також зазначили про фактичне отримання посередницьких послуг, що є кінцевим їх результатом, підтверджено виписками банківських установ про отримання коштів за цими договорами.
Не погодившись із постановою Господарського суду Кіровоградської області від 27.02.2006 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 по справі № 6/402, відповідач (Кіровоградська ОДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, оскільки на думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. Посилаючись на фактичні обставини справи скаржник наголошує на тому, що кошти, які надаються іншими особами, ніж такими, що кваліфіковані як банківська установа або мають статус небанківських фінансових установ, фінансовим кредитом не вважаються.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 1.11.1 п. 11 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334 «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від 22.05.1997 № 283 зі змінами) - фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських] фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Таким чином оскільки судами встановлено, що за кредитним договором №12-04/сс/2004 від 12.04.2004, укладеним ТОВ «Альбіон-Агротрейд» з нерезидентом "AGROCOMMDTTIESLIMITED" (Лондон) на валютний рахунок ТОВ «Альбіон-Агротрейд» в перевіряємому періоді надійшли кошти в сумі 777 373,70 грн., які позивач передав як безпроцентну цільову позику для поповнення обігових коштів згідно з договорами №1/07 від 07.07.2004 в сумі 400 000 грн. та №2/09 від 14.09.2004 в сумі 280 000 грн. строком до 01.07.2007. Таким чином суд касаційної інстанції погоджується із мотивуванням своєї позиції нормою п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оскільки Кіровоградська ОДПІ не досліджувала статус нерезидента як небанківської фінансової установи відповідно до законодавства країни перебування та не надала доказів визнання недійсними положень кредитного договору № 12-04/сс/2004 від 12.04.2004, та не надала належного визнання реєстраційного свідоцтва № 39 від 29.04.2004, виданого управлінням Національного банку України в Кіровоградській області.
В силу п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств - виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Таким чином щодо порушення позивачем п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок віднесення до складу валових витрат - витрат в сумі 14 519,74 грн. пов'язаних з автоперевезеннями на підставі акта приймання-передачі робіт від 11.05.2004 № 73, а також внаслідок віднесення на валові витрати витрат, пов'язаних з наданням посередницьких послуг по пошуку оптимальних контрагентів (продавців та покупців) в сумі 30 572,87 грн. та експедиторських послуг по перевезенню зерна від продавця або до покупця в сумі 7 901,22 грн., суд касаційної інстанції погоджується також із обґрунтуванням судами свого рішення зазначеною нормою, так як із змісту наведеної норми, кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Таким шляхом суди правомірно визнали, що чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати. Отже щодо товарно-транспортних накладних, суди законно зазначили, що товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування обставин правомірності (неправомірності) включення в склад валових витрат - витрат платника податків, оскільки не ґрунтується на нормах законодавстві а також правилами податкового обліку.
Таким чином суди обґрунтовано дійшли думки про те, що для перевірки було надано належні документи: договір на надання транспортних послуг, акт приймання-передачі виконаних робіт, копії подорожніх листів і податкова накладна. Всі документи оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства і сумнівів в їх достовірності не має. А у випадку низької якості зерна, від отримання якого товариство відмовилося, товарно-транспортна накладна не могла бути виписана. Валові витрати пов'язані з автоперевезенням надані позивачу ПП «Інгул-Трейд» підтверджені належними доказами. При цьому суди вірно зазначили, що факти надання посередницьких послуг підтверджені актами приймання-передачі виконаних робіт, які оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства і містять всі необхідні реквізити, що свідчать про результати вивчення ринку, підбору покупців. Також фактичне отримання посередницьких послуг, що є кінцевим їх результатом, підтверджено виписками банківських установ про отримання коштів за цими договорами. А тому суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що додаткове обґрунтування змісту порушень платником податку вимог податкового та валютного законодавства таким переліком не передбачено.
Крім того також необхідно звернути увагу на посилання судів на норму п. 11.5 ст. 11 та пп. 19.3.5 п. 19.3, ст. 19 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, де визначено, що товарно-транспортну накладну, на відсутність яких посилається Кіровоградська ОДПІ, виписує вантажовідправник.
На підставі наведеного слід зазначити, що відсутність економічної обґрунтованості стосовно укладених договорів, на яку посилається Кіровоградська ОДПІ, є безпідставною. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Відповідно постанова Господарського суду Кіровоградської області від 27.02.2006 ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 по справі № 6/402 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Кіровоградської області від 27.02.2006 ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 по справі № 6/402 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров