01010 м. Київ, вул. Московська, 8
27.03.2008№ К-24041/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Конюшка К.В, Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 17.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 49/17-А
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Електронік»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ): від 17.11.2005. № 0000412304/1 на суму 93 259,50 грн., прийнятого на підставі Акту позапланової перевірки від 13.10.2005 № 2/23-0111/31202483 щодо питань проведення взаєморозрахунків ТОВ «Гранд Електронік» з ВАТ «Selmi» за березень 2005 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 93 259,50 грн. (в т.ч. 62 173 грн. основний платіж, 31 086,50 грн. штрафні (фінансові) санкції). Податкове повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку.
Постановою Господарського суду м. Києва від 17.03.2006 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 49/17-А, позов задоволено.
Господарський суд м. Києва мотивував свою постанову нормами пп. 7.4.1., пп. 7.4.5, п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визнавши правомірним віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, підтвердженої відповідною податковою накладною, як такої, що відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».
Київський апеляційний господарський суд повністю підтримав позицію суду першої інстанції.
Підставою ж нарахувань податкових зобов'язань стали ті обставини, що в квітні 2005 року позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 62 172,74 грн. на підставі податкової накладної № б/н від 21.04.2004, виписаної ТОВ "Світлайф" (без порядкового номеру податкової накладної). На підставі цього перевіряючими було зроблено висновок про порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого і було донараховано податок на додану вартість за квітень 2005 року в розмірі 62 173 грн.
При цьому судами встановлено, що копія податкової накладної від 21.04.2005, яка виписана ТОВ "Світлайф" на суму 373 036,67 грн., в тому числі ПДВ - 62 172,74 грн., має порядковий номер - 285, а тому відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно твердження відповідача, що дана податкова накладна не містить порядкового номеру, не відповідає фактичним обставинам справи. Разом з тим, судами встановлено, що ДПІ не проводила зустрічної перевірки контрагента позивача щодо дійсності цієї господарської операції, не був також і змінений валовий дохід позивача за квітень 2005 року.
Не погодившись із постановою Господарського суду м. Києва від 17.03.2006 та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 49/17-А відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На думку скаржника відсутність у податковій накладній будь-якого з перелічених в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» реквізитів позбавляє покупця, зареєстрованого як платник податку, права на податковий кредит, оскільки така податкова накладна не відповідає зазначеним вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»
Таким чином, зазначивши фактичні обставини справи, скаржник вважає, що позиція суду не відповідає ст. 159 КАС України винесена в результаті неповного з'ясування обставин справи, оскільки попри зазначені обставини, в оскаржуваній ухвалі вказується, що відповідач не подав до суду допустимі докази в обґрунтування своїх заперечень.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як визначено пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198 «Про податок на додану вартість» (зі змінами на момент спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата оплати, або дата отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (про що зазначено в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат на податки, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону).
З огляду на наведені норми Закону, та беручи до уваги, що копія податкової накладної від 21.04.2005, яка виписана ТОВ "Світлайф" на суму 373 036,67 грн., в тому числі ПДВ - 62 172,74 грн., має порядковий номер - 285, а тому відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що твердження відповідача, що дана податкова накладна не містить порядкового номеру, - не відповідає фактичним обставинам справи. Разом з тим на підтвердження правомірної позиції судів, необхідно врахувати, що ДПІ не проводила зустрічної перевірки контрагента позивача щодо дійсності цієї господарської операції, не був також і змінений валовий дохід позивача за квітень 2005 року.
Також на противагу помилкових міркувань скаржника необхідно зазначити, що недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», при існуванні незначних недоліків в заповненні податкових накладних, одержаних від продавця, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій, оскільки згідно з абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
Законодавець встановив вимоги до податкової накладної, а також міри відповідальності в разі її відсутності. Тобто, недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені ДПІ в результаті перевірки позивача зокрема: відсутність порядкового номера, не робили накладну недійсною, не свідчили про її неналежність та недопустимість як доказу. Ця накладна могла бути підставою для висновку судів, зробленого в результаті оцінки всіх доказів при достовірності підтвердження фактичності здійснення господарських операцій і сплати ПДВ із суми договору. Отже необхідно зазначити, що коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, не дивлячись на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, при умові, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість та відповідну суму податку на додану вартість.
Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання - необхідно погодитись із висновком судів про те, що у відповідача були відсутні законні підстави збільшувати податкові зобов'язання позивача по ПДВ, а тому прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення не відповідає нормам чинного законодавства України. Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А постанова Господарського суду м. Києва від 17.03.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 49/17-А належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Враховуючи зазначене та керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.
Постанову Господарського суду м. Києва від 17.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 49/17-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
М.І. Костенко
К.В. Конюшко
О.І. Степашко