Суддя першої інстанції - Малашкевич С.А.
Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.
Україна
Іменем України
19 листопада 2008 року справа № 22-а-12770/08
зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Бадахової Т.П.
Юрченко В.П.
при секретарі судового засідання
Шептульовій С.Ю.
за участю представників:
від позивача:не з'явився
від відповідача:
Скиба О.Б. - довіреність від 12.08.08р.
Кубата В.Г. - довіреність від 18.11.08р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуЗакритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Горлівської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» м. Горлівка
на рішення господарського суду Донецької області
від
по адміністративній справі27 вересня 2005 року
№ 7/222а (суддя Малашкевич С.А.)
за позовомЗакритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Горлівської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» м. Горлівка
до
Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції
про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Рішенням господарського суду Донецької області від 27 вересня 2005 рокупо справі № 7/222а відмовлено в задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Горлівської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» м. Горлівка до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.05.05р. № 0000022342/2, № 0000032342/2.
В апеляційній скарзі Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі Горлівської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» м. Горлівкапросить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач під час апеляційного розгляду справи та в письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в справі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.
Відповідачем була проведена планова комплексна документальна перевірка Горлівської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складений акт від 10.01.2005р. № 1/23-5/24153665 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.05.05р. № 0000022342/2, № 0000032342/2.
Податковим повідомлення-рішенням № 0000032342/2 від 17.05.05р. позивачеві згідно підпункту “б” п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами тадержавними цільовими фондами” було визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 2804,90грн., у тому числі основний платіж 84,90грн., штрафні (фінансові) санкції - 2720грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.1,17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Підставою для визначення суми податкового зобов'язання послужив висновок податкового органу про те, що в порушення п. 3 ст.9 Закону України від 25.06.91р. № 1251-ХП "Про систему оподаткування» із змінами та доповненнями, ст.44 Закону України від 25.06.91 р. № 2164-ХП "Про охорону навколишнього природного середовища" із змінами та доповненнями, п.4,п.9 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 01.03.99р. № 303 із змінами та доповненнями, п.2.1, п.7.2 "Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища", затвердженої Наказом Міністерства екологічної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99р. № 162/379, зареєстрованої Міністерством юстиції України09.08.99р. під № 544/3837 із змінами та доповненнями, позивач в 1кв. 2002 р., 2кв.2002р., 3 кв.2002р, 4 кв.2002р., 1 кв.2003р., 2 кв.2003р, 3 кв.2003р., 4 кв.2003р не нараховував та не сплачував до бюджету збір за забруднення навколишнього природного середовища.
Актом перевірки встановлено, що позивач мав на балансі, а також в оренді пересувні джерела забруднення (автомобільний транспорт) і здійснював викиди забруднюючих речовин (бензин, дизпаливо) в атмосферне повітря.
Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлений Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та Законом України “Про систему оподаткування”, статтею 14 якого віднесений до загальнодержавних податків і зборів, що справляються на території України.
За вимогами п. 2 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Статтею 44 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів. За вимогами зазначеної статті порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що відповідно до преамбули Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” цей Закон визначає у тому числі економічні основи організації охорони навколишнього природного середовища , до яких згідно ст.41 цього Закону належить встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу. Статтею 17 наведеного Закону України до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено встановлення порядку визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інших видів шкідливого впливу нього.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, згідно до п.2 якого збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється у тому числі за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення.
За приписами абзацу другого пункту 4 наведеного Порядку суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 - 1.6 додатку 1 і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатку 2.
Згідно до п.п.3.2. п. 3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затв. наказом Міністерства охорони навколишнього прирордного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України за № 162/379 від 19.07.99р., зареєстр. в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за № 544/3837, об'єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення є - обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.
З матерілів справи вбачається, що розмір донарахованого збору був обчислений відповідачем виходячи з обсягу фактично використаного позивачем бензину, дизельного палива. Позивачем не оспорюється обсяг використаного пального, що зазначений в акті перевірки, та розмір донарахованого збору.
За приписами п 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища платниками збору є у тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади.
За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірності донарахування позивачеві податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища .
Згідно до п.9 постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №303 розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору подається платниками до органів державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.
Відповіднодо п.п.17.1.1. п.17.1. ст.17 Закону України №2181-ІІІ від 21.12.2000р. “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
За приписами п.п.17.1.2. п.17.1 ст.17 наведеного Закону у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи, що Горлівськафілія в порушення наведених вимог не подавала до податкового органу відповідні розрахунки за 1,2,3,4 квартали 2002р. та 1,2,3,4 квартали 2003р., колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірності застосування відповідачем штрафних санкцій.
Податковим повідомлення-рішенням № 0000022342/2від 17.05.05р. позивачеві згідно підпункту “б” п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 64199грн., у тому числі основний платіж 42799грн., штрафні (фінансові) санкції - 21400 грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.3, п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Підставою для донарахування наведеної суми податкового зобов'язання послужив висновок податкового органу про те, що в порушення пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями в результаті заниження обсягу продажу в сумі 213995грн. позивачем занижено податкове зобов'язання на суму 42799грн., а саме: до складу податкового зобов'язання не включено дохід від операцій з доміціляції векселів за січень-грудень 2002р. та січень-липень 2003р. в сумі 42799грн.
Згідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та векселедавцями були укладені договори доміциляції векселів, згідно яких позивач здійснював оплату векселів, в яких виступав особливим платником, в межах сум, що клієнт перераховує на рахунок з формулюванням "Для забезпечення оплати векселів згідно з договором... Без ПДВ". Одночасно з перерахуванням вказаних сум за виконання функцій особливого платника по векселям позивачу перераховувалася на рахунок винагорода в сумі 0,1 % від номінальної вартості векселів з формулюванням "Винагорода згідно з договором ... Без ПДВ". Банк оформлює позначку про прийняття функцій особливого платника та зобов'язується сплачувати векселя законному векселеотримувачу в момент їх пред'явлення по строку платежу, що настав.
Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Національного банку України № 508 від 16.1.2.02р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.03р. за № 174/7495 (далі Положення), доміциляція векселя - призначення за векселем особливого місця платежу, що відрізняється від місцезнаходження особи, яка зазначена як платник за векселем, шляхом проставлення доміциляційної формули. Під час складання векселя векселедавець може зазначити не лише особливе місце платежу, а й особу, яка оплатить вексель у місці доміциляції. Якщо така, особа не зазначена, то її може зазначити трасат під час акцепту. Якщо він цього не зробить, то вважається, що акцептант сам виконає платіж у місці доміциляції.
Посилання позивача на ті обставини, що операції, які були проведені ним по
доміциляції векселів підпадають під поняття розрахунково-касового обслуговування і не є об'єктом оподаткування згідно до вимог п.п. 3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” колегія суддів вважає безпідставним , виходячи з наступного.
Наведеною нормою встановлено, що не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.
Відповідно до п. 1.37 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договорами.
Перелік операцій з розрахунково-касового обслуговування, що здійснюються установами банків в Україні і вартість яких, відповідно до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України ''Про податок на додану вартість" не включається до об'єкту оподаткування податку на додану вартість, наведено в чинному на момент спірних відносин спільному листі ДПА України від 09.06.98 р. № 6137/11/16-1101 та Правління Національного банку України від 08.06.98р. № 12-і 1/770-V 4061, який не містить в собі операцій з доміциляції векселів.
Винагорода за виконання функцій особливого платника по векселям позивачем відображалась на рахунку № 6113 "Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів" з формулюванням "Винагорода згідної договором ... Без ПДВ", тобто банк не надавав послуги з розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що операції з доміциляції векселів не відносяться до розрахункових, а є комісійними, а тому відповідачем обґрунтовано донараховано податок на додану вартість.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання позивача на спільний лист ДПА України та НБУ від 04 08.03р. № 12-210/1023-5614/12049/7/15-2317, оскільки цей лист набув чинності з 04.08.03р., тобто після здійснення спірних операцій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Горлівської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» м. Горлівкана рішення господарського суду Донецької області від 27 вересня 2005 рокупо справі № 7/222а - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 27 вересня 2005 рокупо справі № 7/222а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 листопада 2008року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 21 листопада 2008 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Гаврищук Т.Г.
Судді: Бадахова Т.П.
Юрченко В.П.