08 лютого 2013 р. Справа № 804/84/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.
за участю представників сторін: від позивача Голубчиков Р.В., Чигиринська О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС К» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.01.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕРС К» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо визнання правочинів, укладених ТОВ «Аверс К» з ТОВ «Магік»- договору постави № 2 від 01.08.2011р. і ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» - договору на здійснення транспортно-експедиційних послуг № 8 від 14.10.2011р. такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та проголошення цих правочинів нікчемними;
- скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0000040220 від 27.11.2012 року прийняте на підставі акту документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Аверс К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011 по 30.06.2012р. № 162/22-2-17/32176486 від 12.10.2012, складеного Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно з яким нараховано ТОВ «Аверс К» податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 455 722,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 20 081,00 грн., всього на суму 475 803,00 грн.;
- скасувати повністю податкове повідомлення-рішення №0000050220 від 27.11.2012р., прийняте на підставі акту документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Аверс К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011 по 30.06.2012р. № 162/22-2-17/32176486 від 12.10.2012, складеного Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно з яким нараховано ТОВ «Аверс К» податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 239 433,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 59 858,25 грн., всього 299 291,25 грн.;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники валових витрат та податкового кредиту, що були відкориговані на підставі акту документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Аверс К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011 по 30.06.2012р. № 162/22-2-17/32176486 від 12.10.2012р. та податкових повідомлень-рішень №0000040220 від 27.11.2012р. і № 0000050220 від 27.11.2012р.;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ТОВ «Аверс К», що оформлена актом перевірки № 162/22-2-17/32176486 від 12.10.2012р. і поновити в ній дані, що містяться у наданих ТОВ «Аверс К» податкових звітах з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 30.06.2012р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки акту документальної перевірки і оспорювані податкові повідомлення-рішення є не обґрунтованими і такими, що суперечать чинному цивільному, господарському та податковому законодавству України, оскільки контролюючий орган всупереч п.82.1 ст. 82 Податкового кодексу України порушив строки проведення виїзної перевірки. Висновки ДПІ про неможливість підтвердити чи спростувати дані податкового обліку ТОВ «Аверс К» через низьку якість зображення не відповідають дійсності, оскільки під час проведення перевірки ніяких претензій щодо якості зображення документів від інспекторів не надходило. Під час здійснення господарської діяльності позивачем були укладені договори з ТОВ «Магік», ТОВ «Сталь-Інвест-Груп», виконання яких підтверджується первинними бухгалтерськими документами, придбаний товар був реалізований позивачем в подальшому з націнками, що підтверджується видатковими накладними, договорами купівлі-продажу, довіреностями та іншими первинними документами. Виконання робіт за вказаними договорами здійснювалося працівниками позивача у штаті якого з 01.04.2011р. рахувалося 48 штатних одиниць, зокрема, завідувач складом, 12 комірників, 19 менеджерів, 4 приймальники замовлення, а також позивач орендував нежитлове приміщення загальною площею 1007 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Суворова, 35 де і відбувалося розвантаження товару, приймання товару відбувалося безпосередньо від постачальника, позивач не був учасником транспортного процесу, а тому вимоги ДПІ надати товарно-транспортні накладні не базується на чинному законодавстві, оскільки за умовами договору постачання товару відбувалося силами ТОВ «Магік», автомобілі позивача для отримання вантажу не застосовувалися, відповідно, і подорожні листи позивачем на дані операції не виписувало. З огляду на викладене, позивач вважає, що посадовими особами ДПС зроблено упереджений висновок про неможливість здійснення ТОВ «Магік» господарських операцій по постачанню позивачеві товару, оскільки в ході перевірки не була досліджена реєстраційна справа ТОВ «Магік» щодо всіх зареєстрованих видів діяльності, а посилання на те, що ТОВ «Магік» в подальшому було визнано банкрутом не має будь-якого значення для розгляду даної справи, тому що під час виконання договірних зобов'язань останнє було зареєстровано у відповідності до законодавства та будь-яких обмежень у дієздатності даного підприємства та господарській компетенції не було, а отже, всі правочини між контрагентами базувались на законних підставах і вони ніяким чином не суперечили моральним засадам суспільства, не порушували публічний порядок. Позивач також зазначає, що висновки ДПІ в акті перевірки про те, що договори укладені позивачем з ТОВ «Магік» та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» є нікчемними є припущеннями, які не базуються на чинному законодавстві, а тому вважає, що дії податкового органу щодо визнання нікчемними правочинів є такими, що прийняті за межами наданих контролюючому органу повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 08.02.2013р. не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений особисто під підпис, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника відповідача від 28.01.2013р. (а.с.228 том 4).
У судовому засіданні, яке відбулося 28.01.2013р., представник відповідача був присутнім та проти позовних вимог позивача заперечував, у запереченнях наданих суду просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивачем не надано через відсутність первинні документи, що підтверджують транспортування від ТОВ «Магік» товарів, а саме: товарно-транспортні накладні, подорожні листи тощо. Також до перевірки не надано документи, що підтверджують транспортування товарів власним транспортом ТОВ «Аверс К», а інфраструктура місцезнаходження платника дозволяє це зробити виключно вантажним автомобілем. Також перевіркою не встановлено, ким та за чий рахунок відбувались навантажувально-розвантажувальні роботи, звідки і куди відбувалося транспортування активів, що були оприбутковані ТОВ «Аверс К» отримані від ТОВ «Магік». Платником не надані через відсутність товарно-транспортні накладні або подорожні листи для підтвердження задекларованих витрат у загальній сумі 553 159 грн., понесених у зв'язку з отриманням транспортних послуг від ТОВ «Сталь-Інвест-Груп». Відсутність вказаних первинних документів свідчить про те, що правочини між платниками здійснені без мети настання реальних наслідків, отже, є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, у зв'язку з чим позивачем завищені валові витрати у сумі 1 217 477 грн. в порушення вимог пп.139.1.1., 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та завищено задекларовані показники з податку на додану вартість в сумі 239 433 грн. в порушення п.198.3, 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 ПКУ. З огляду на викладене, відповідач зазначає, що акт від 12.10.2012р. та результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Аверс К» винесені з дотриманням вимог чинного законодавства, що відповідає нормам діючого податкового законодавства(а.с.133-134 том 2).
У відповідності до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача за наявними у справі доказами у відповідності до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням наданих усних пояснень представника відповідача в судовому засіданні 28.01.2013р.та письмових заперечень, наявних у справі.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.02.2013р.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс К» зареєстроване 11.10.2002р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особа, перебуває на обліку у ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 12.06.2012р., копією довідки з ЄДРПОУ від 14.06.2012р., копією довідки про взяття на облік від 17.10.2002р. копією свідоцтва про реєстрацію позивача платником ПДВ та копією статуту позивача (а.с.21-41 том 1).
З 10.09.2012р. по 05.10.2012р. ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Аверс К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р.
За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 12.10.2012р. №1621/22-2-17/32176486 за висновками якого встановлено наступні порушення ТОВ «Аверс К»:
- пункту 198.3,198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПКУ в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 239 433 грн.;
- підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПКУ, 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 455 722 грн.
Як зазначено в акті перевірки від 12.10.2012р. вказані висновки зроблені на підставі того, що позивачем не надано через відсутність первинні документи, що підтверджують транспортування від ТОВ «Магік» товарів, а саме: товарно-транспортні накладні, подорожні листи тощо. Також до перевірки не надано документи, що підтверджують транспортування товарів власним транспортом ТОВ «Аверс К», а інфраструктура місцезнаходження платника дозволяє це зробити виключно вантажним автомобілем. Також перевіркою не встановлено, ким та за чий рахунок відбувались навантажувально-розвантажувальні роботи, звідки і куди відбувалося транспортування активів, що були оприбутковані ТОВ «Аверс К» отримані від ТОВ «Магік». Платником не надані через відсутність товарно-транспортні накладні або подорожні листи для підтвердження задекларованих витрат у загальній сумі 553 159 грн., понесених у зв'язку з отриманням транспортних послуг від ТОВ «Сталь-Інвест-Груп». Відсутність вказаних первинних документів свідчить про те, що правочини між платниками здійснені без мети настання реальних наслідків, отже, є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, у зв'язку з чим позивачем завищені валові витрати у сумі 1 217 477 грн. в порушення вимог пп.139.1.1., 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та завищено задекларовані показники з податку на додану вартість в сумі 239 433 грн. в порушення п.198.3, 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 ПКУ (а.с.42-97 том 1).
Позивач не погодився з висновками, викладеними в акті перевірки та подав заперечення на вказаний акт перевірки, які податковою інспекцією розглянуті та акт перевірки від 12.10.2012р. залишений без змін (а.с.100-111 том 1).
В подальшому, 27.11.2012р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 12.10.2012р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000040220, №0000050220 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на суму 475803 грн.00 коп. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 299291 грн. 25 коп.(а.с. 112-113 том 1).
Позивач не погоджується з вищевказаними діями податкової інспекції щодо визначення під час перевірки укладених позивачем правочинів з контрагентами позивача - ТОВ «Магік» та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» нікчемними та з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на наявність усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що як дії відповідача щодо визнання правочинів нікчемними, так і податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем за межами наданих контролюючому органу повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України.
Заслухавши представників позивача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню в частині скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих 27.11.2012р., а в іншій частині позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.
За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ «Аверс К» та ТОВ «Магік» 01.08.2011р. було укладено договір поставки № 2 за умовами п.1.1 якого постачальник - ТОВ «Магік» зобов'язувався передати у власність покупцю - ТОВ «Аверс К» у строки, встановлені договором товар у кількості, асортименті та по цінах згідно заявок, а покупець (позивач) зобов'язувався прийняти і оплатити товар. При цьому, за умовами п.3.1 договору поставка товару здійснюється силами і за рахунок постачальника - ТОВ «Магік»(а.с. 119 том 1).
Із наявних в матеріалах справи первинних документів видно, що ТОВ «Аверс К» придбавав за вказаних договором у ТОВ «Магік» товар, а саме: батарейки, бланки, віники господарські, відра д/швабри зі змінними елементом, зубочистки, журнали огляду водіїв, інструкції, картон, фарба штемпельна, лампи, ложки та виделки одноразові, медичні картки пацієнта, мітли мішки та інше (а.с.124-125 том 1).
Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копіями видаткових та податкових накладних, копіями карток та відомостей руху товарів, копіями довіреностей на отримання товару, копіями платіжних доручень про оплату позивачем за придбаний товар на користь ТОВ «Магік, де у складі вартості товару, в т.ч. позивачем було сплачено і податок на додану вартість (а.с.122-144 том 1).
Також, факт реальності здійснення позивачем вказаних господарських операцій за вказаним вище договором підтверджено і податковою інспекцією в акті перевірки від 12.10.2012р. шляхом дослідження первинних бухгалтерських документів, а окрім того, зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України розбіжності між задекларованими сумами ПДВ із зазначеним постачальником не встановлено (а.с. 47 том 1).
Окрім того, із наданих суду матеріалів видно, що позивач мав взаємовідносини і з ТОВ «Сталь-Інвест-Груп, що підтверджується договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.10.2011р., укладеного між позивачем та вказаним контрагентом. За умовами п.1.1.,1.2 даного договору предметом його є здійснення перевезень вантажів по території України. Замовник (позивач) замовляє, а виконавець (ТОВ Сталь-Інвест-Груп) надає транспортно-експедиційні послуги (а.с.38 том 2)
Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору, копіями актів здачі-приймання виконаних робіт(наданих послуг), податковими накладними, копією свідоцтва ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» про реєстрацію його платником податку на додану вартість, копіями товарно-транспортних накладних, копіями платіжних доручень про сплату за надані послуги на користь ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» де у складі послуг отриманих від ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» позивачем сплачено і суму ПДВ (а.с.38-78,138-216 том 2).
Також, факт реальності здійснення господарської операції і підтверджено в самому акті перевірки податковими інспекторами в якому зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПС України розбіжності між задекларованими сумами ПДВ із зазначеним постачальником не встановлено (а.с.56 том 1).
Також, факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами підтверджується і копіями податкових декларацій з податку на прибуток підприємства та копіями платіжних доручень про сплату прибутку до Державного бюджету України, наявністю у штаті позивача кваліфікованого персоналу для здійснення відповідної господарської діяльності, що підтверджується копіями наказів, розрахунковими відомостями по видам оплат та копіями посадових інструкцій працівників позивача (а.с.220-250 том 3, а.с.1-2, 90-218 том 4).
При цьому, зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та про заниження податку на додану вартість ґрунтуються на тому, що у ході перевірки посадовими особами підприємства не надано через відсутність товарно-транспортні накладні (подорожні листи), що підтверджують переміщення та отримання, а видаткові накладні не дають змогу підтвердити факт відвантаження товарів через відсутність необхідних реквізитів. Постачальник ТОВ «Магік» не мало можливості здійснювати продаж товарів, перевіркою встановлено відсутність мети досягнення економічних і соціальних результатів та не додержання в момент вчинення правочинів вимог діючого законодавства. Проведеною перевіркою не підтверджується порядок транспортування (фізичного переміщення) та отримання активів. Транспортні послуги від ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» не підтверджені відповідними первинними документами (товарно-транспортні накладні, подорожні листи, тощо) через їх відсутність у перевіряємого підприємства. Отже зазначені правочини відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пункту 5 статті 203 ЦК України є нікчемним, і в силу статті 216 цього Кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю (а.с.53, 63-64 том 1).
Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах Закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на момент проведення перевірки 12.10.2012р.) визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 12.10.2012р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та ТОВ «Магік», ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» правочини згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст.216, ст. 228 ЦК України є нікчемними (а.с.50,64 том 1)
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори поставки та надання транспортно-експедиційних послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки від 12.10.2012р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Аверс К» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 12.10.2012р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів поставки, надання транспортних послуг до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочинів недійсним (нікчемним), які були укладені між позивачем та ТОВ «Магік», ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» відсутні. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як ТОВ «Магік» чи ТОВ «Сталь-Інвест-Груп», так і посадових осіб позивача.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, на вимогу суду, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Аверс К» товарно-транспортних накладних (подорожніх листів тощо) є безпідставними, оскільки податковим органом не враховано того, що за умовами договору поставки, саме постачальник - ТОВ «Магік» брав на себе зобов'язання своїми силами та за свій рахунок поставити відповідний товар позивачеві, а отже, відповідні документи що підтверджують транспортування не можуть бути витребувані у позивача з огляду на те, що позивач не здійснював транспортування товару, а виконував лише його прийняття від ТОВ «Магік» на своєму складі, що і підтверджено первинними бухгалтерськими документами, наявними в матеріалах справи.
Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових доходів і витрат, а також податкового кредиту у перевіряє мий період.
Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобовязань його контрагентами.
Також, судом враховується і те, що товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є єдиними первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та відсутність вказаних документів не є підставою для позбавлення права позивача на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, а саме: договорів, видаткових накладних податкових накладних регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів.
З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати витрати та податковий кредит по правовідносинах з ТОВ «Магік» та ТОВ «Сталь-Іевест-Груп» у зв'язку з відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних та подорожніх листів є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентами позивача - ТОВ «Магів», ТОВ «Сталь-Інвест-Груп».
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012р. за №0000040220 та №0000050220 або спростовували надані докази та твердження позивача.
За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Водночас, судом не може бути прийнято до уваги та покладено в основу даного рішення посилання позивача на порушення відповідачем строків проведення виїзної перевірки, визначених п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, оскільки саме по собі порушення відповідачем порядку та строків проведення перевірки, яка уже була проведена податковим органом не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.
В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій ДПІ щодо визнання правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Магік» та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та проголошення цих правочинів нікчемними, викладених в акті перевірки від 12.10.2012р., виходячи з наступних підстав.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.
Акти ненормативного характеру (індивідуальний акт), в свою чергу, породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта ( чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Як вбачається зі змісту позовних вимог та наданих матеріалів, позивачем фактично оскаржуються дії відповідача щодо висновків, викладених в акті перевірки від 12.10.2012р., що свідчить про те, що позивач у такий спосіб оспорює акт перевірки від 12.10.2012р.
Однак, оскаржуваний акт перевірки не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово.
Також цей акт не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обов'язки у позивача. Тобто, в акті перевірки не містяться вимоги та приписи відповідача, які обов'язкові для виконання позивачем.
Таким чином, зазначений акт перевірки, не може розглядатися як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії у розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представники позивача в судовому засіданні підтвердили той факт, що висновки за актом перевірки від 12.10.2012р., які оспорюються позивачем не породжують для позивача будь-яких прав та обов'язків.
Також, слід зазначити, що вказаний акт перевірки є підставою для прийняття податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, податкових повідомлень-рішень, які і є тими рішеннями, які породжують для сторін права та обов'язки та підлягають оскарженню в судовому порядку.
Враховуючи наведене та те, що дії за актом перевірки та висновки викладені в акті перевірки від 12.10.2012р. не породжують будь-яких правових наслідків для позивача, не містять приписів та вимог відповідача, які є обов'язковими для виконання позивачем, а тому не можуть бути предметом судового розгляду, що виключає можливість задоволення таких позовних вимог.
Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача відновити (вилучити) показники валових витрат та податкового кредиту, що були відкориговані на підставі акту перевірки від 12.10.2012р. та податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012р. з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА» та поновити в ній дані, що містяться у наданих позивачем податкових звітах з податку на додану вартість за період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р. з огляду на те, що суду ні позивачем, ні на вимогу суду відповідачем, не надано відповідних доказів коригування в автоматизованій системі показників податкової звітності позивача за вказаний період на підставі акту перевірки від 12.10.2012р. та прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012р. з урахуванням вимог ст.ст. 69, 70,71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини та докази у справі, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З огляду на викладене, судові витрати позивача підлягають частковому стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 1073 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС К» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати повністю прийняті Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська державної податкової служби України податкове повідомлення-рішення №0000040220 від 27.11.2012р. та податкове повідомлення-рішення №0000050220 від 27.11.2012р.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС К» (49089, м. Дніпропетровськ, вул. Суворова,35, р/р№2600230244601 в ПАТ «Банк Кредит Дніпро», МФО 305749)- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 грн. 00 коп.( одна тисяча сімдесят три грн. 00 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 13.02.2013р.
Суддя С.О. Конєва