Головуючий суду 1 інстанції - Рудська С.М
Доповідач - Карташов О.Ю.
Справа № 22ц/1290/5050/12
Провадження № 22ц/1290/5050/12
2013 року березня « 6» дня Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючий суддя Карташов О.Ю.
судді Дронська І.О., Оробцова Р.І.
при секретарі Скоробогатовій Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення
Жовтневого районного суду м. Луганська від 14 серпня 2012 року
по цивільній справі за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання
та за зустрічним позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності на 1/2 частину квартири
Рішенням місцевого Жовтневого районного суду м. Луганська від 14 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання від 11.12.2006 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 11.12.2006 р. за реєстровим номером 4940.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договорудовічного утримання, визнання права власності на 1/2 частину квартири відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення судом норм матеріального та процесуального права, і ухвалення рішення про задоволення її позову, відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити, ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, у жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування зазначала, що 11.12.2006 р. вона уклала з ОСОБА_2 договір довічного утримання. У якості майна, що відчужується виступила квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 яка належала їй (позивачці) на праві власності. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 11.12.2006 р. за реєстровим номером 4940. Даний договір довічного утримання вона уклала в силу того, що вона є немічною людиною похилого віку, страждає низкою хронічних захворювань, потребує стороннього догляду. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 3.2.1 вказаного договору довічного утримання відповідачка зобов'язана була забезпечити їй довічне утримання та догляд, надаючи щомісяця матеріальне утримання на суму 300 грн., що за домовленістю сторін дорівнювалося 60 доларам США і ця оцінка у разі інфляції підлягала коригуванню у встановленому законом порядку. Проте, після укладення договору довічного утримання відповідачка ОСОБА_2 свої договірні зобов'язання не виконувала. Так, ОСОБА_2 категорично відмовлялася нести будь-які витрати, пов'язані з її лікуванням, навіть у межах суми встановленого матеріального утримання, у зв'язку з чим всі витрати, пов'язані з лікуванням вона несла сама. Відповідачка вимагала від неї і щомісячно отримувала грошові кошти в сумі 150-200 грн. для придбання їй продуктів та оплати комунальних послуг, проте надавала їй продукти у обсязі, який не міг забезпечити її життєдіяльність. Відповідачка не здійснювала у квартирі ремонт та прибирання, вимагала від неї грошові кошти на проведення ремонту системи централізованого опалення та поточного ремонту квартири. Крім того, на початку 2011 року відповідачка ОСОБА_2 скориставшись її безпомічним станом вивезла її з квартири до флігеля, розташованого в районі АДРЕСА_2 і до квартири вона змогла повернутися лише через 10 днів після втручання її знайомих.
Таким чином, вважає, що відповідачка ОСОБА_2 своїх обов'язків набувача за договором довічного утримання не виконала, що є підставою для розірвання договору довічного утримання.
Просила суд розірвати договір довічного утримання від 11.12.2006 р., укладений між нею та відповідачкою ОСОБА_2, який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 11.12.2006 р. за реєстровим номером 4940.
Відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на 1/2 частину квартири, на обґрунтування вказавши, що 11.12.2006 між нею та позивачкою було укладено договір довічного утримання. До цього з ОСОБА_3 вона була знайома багато років. Після смерті сина та онука позивачка залишилася одна та потрапила до лікарні. Вона (відповідачка) всіляко морально та матеріально підтримувала ОСОБА_3 ОСОБА_3 запропонувала доглядати її у зв'язку з поганим станом здоров'я та похилим віком. Вона погодилася і між ними було укладено договір довічного утримання. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передала їй у власність квартиру АДРЕСА_1. Матеріально забезпечення за даним договором було оцінено сторонами договору в сумі 300 грн., що за домовленістю дорівнює 60 доларів США. За домовленістю сторін конкретне визначення надання догляду не проводилося. Витрати повинні були проводитися на побутові послуги, харчування, лікування, ремонт речей, побутової техніки та інше. Вона повинна була робити прибирання квартири, прання, прогулянки, доглядати за хворою та інше. Вона належним чином виконувала обов'язки за даним договором, ні в чому ОСОБА_3 не відмовляла. Окрім щомісячного утримання в сумі 300 грн., вона сплатила заборгованість за комунальні послуги в сумі 2000 грн., яка існувала на час укладення договору довічного утримання. В 2011 році ОСОБА_3 заявила їй, що вона (ОСОБА_2.) повинна надавати їй таке утримання, як вона забажає, а не як зазначено в умовах договору, оскільки вона хоче накопичити гроші, які б її родичі отримали після її смерті. 19.10. 2011 р. вона не змогла потрапити до квартири ОСОБА_3, оскільки на дверях були встановлені інші замки. Потім вона дізналися, що у ОСОБА_3 є вже інші доглядачі. Таким чином, ОСОБА_3 в односторонньому порядку відмовилася від її забезпечення та догляду. Своїми діями позивачка створила неможливість подальшого виконання договору довічного утримання. За період з 11.12.2006 року по жовтень 2011 року вона понесла витрати на утримання ОСОБА_5 в сумі 23880 грн., а також сплатила 2000 грн. за комунальні послуги. Крім того, вона приклала багато моральних зусиль для утримання ОСОБА_3 Вважає, що на підставі ч. 2 ст. 756 ЦК України вона набула право на 1/2 частину квартири ОСОБА_3 Просла суд розірвати договір довічного утримання, укладений між нею та ОСОБА_3 11.12.2006 р., який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 11.12.2006 р. за реєстровим номером 4940 у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання; залишити за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог пред'явлених ОСОБА_3 та необґрунтованості зустрічних позовних вимог ОСОБА_2
Такі висновки суду відповідають обставинам справи.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, АДРЕСА_1 належала позивачці ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.1992 року, посвідченого П'ятою Луганською державною нотаріальною конторою 13.05.1992 року за реєстром № 1-3671.
11.12.2006 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 11.12.2006 р. за реєстровим номером 4940.
За цим договором ОСОБА_3 як відчужувач передала, а відповідачка ОСОБА_2 як набувач, прийняла у власність, АДРЕСА_1
Відповідно до п. 2 вказаного договору ОСОБА_2, повинна була надавати ОСОБА_3 щомісячно матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке оцінюється сторонами у сумі 300 грн., що за домовленістю сторін дорівнює 60 доларам США. Ця грошова оцінка догляду, у разі інфляції, підлягає індексації у встановленому законом порядку. Утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі; у разі обставин (ремонт, затоплення, вихід з ладу полу, стін, даху...), перешкоджаючим відчужувачу проживати у цій квартирі, набувач зобов'язаний надати відчужувачу рівноцінні умови проживання тимчасово, чи за домовленістю сторін постійно, в іншому місці. За домовленістю сторін конкретне визначення надання догляду не проводиться. Надання догляду, що не потребує матеріальних витрат (прибирання квартири, прання, прогулянки, у разі потреби догляд за хворим у ліжку та інше) набувач здійснює самостійно по мірі потреби або за вимогою відчужувача.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд за своєю волею, незалежно від волі інших осіб /ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України/.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно зі ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Статтею 755 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Частиною 2 ст. 756 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3, є правильними, так як, судом обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_2 свої обов'язки за оспорюваним договором належним чином не виконувала.
Такі висновки суду ґрунтуються та підтверджені дослідженими доказами, показаннями самої ОСОБА_3, свідків, які надали пояснення в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи, обставинами встановленими по справі.
Суд, належним чином оцінив та не прийняв до уваги надані ОСОБА_2 електрографічні копії переліку товарів, придбаних в мережі супермаркетів «Лелека», з використанням дисконтної карти НОМЕР_1, власником якої є ОСОБА_2, так як, із наданих документів не вбачається, що вказані товари були придбані саме ОСОБА_2 і що вони або їх частина були придбані та передані ОСОБА_3 у якості її матеріального забезпечення за договором довічного утримання. А також, доводи ОСОБА_2, що підтвердженням належного виконання нею своїх зобов'язань за договором довічного утримання є здійснення у спірній квартирі поточного ремонту та сплата комунальних послуг, оскільки сплата комунальних послуг та ремонт квартири не передбачені договором довічного утримання у якості обов'язків відповідачки ОСОБА_2, сплата комунальних послуг, ремонт квартири є обов'язком ОСОБА_2 як власника спірної квартири відповідно до вимог ст. 322 ЦК України, згідно до яких вона як власник майна повинна його утримувати.
Крім того, із наданих квитанцій про сплату комунальних послуг вбачається, що платником в них зазначена ОСОБА_3
До того, ж і ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, зазначав в позові та пояснив в судовому засідання, що після травми ОСОБА_3 перестала спілкуватися з нею та відмовилася від надання забезпечення та догляду.
Таким чином, волевиявлення сторін по справі направлено на розірвання договору довічного утримання укладеного між ними 11.12.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 11.12.2006 р. за реєстровим номером 4940.
Разом з тим, доводи ОСОБА_2 щодо підстав для розірвання договору, відмова ОСОБА_3 від договору в односторонньому порядку, не нашли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
За таких обставин, судове рішення у повній мірі відповідає вимогам діючого законодавства, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі обставини справи, надані суду докази, надав їм належну правову оцінку, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304 п.1, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області, ~
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ~ відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 14 серпня 2012 року ~ залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: