"04" березня 2013 р. Справа № 12/149
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Позивача: Студеннікова Д.М., дов. № 21-12/12-1 від 21.12.2012 року;
Відповідача: Костюкевич-Тарнавської О.В., дов. № б/н від 04.11.2011 року;
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" на рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року
у справі № 12/149 господарського суду Житомирської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка"
про стягнення 6 420 201,05 грн.
У лютому 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось з позовами до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка", просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.09.2010 року) (т. 10, а.с. 1-2) стягнути з відповідача 1 153 723,15 грн. основної заборгованості, 7 217 196,18 грн. неустойки (т. 1, а.с. 2-5; т. 2, а.с. 2-5; т. 3, а.с. 2-5; т. 4, а.с. 2-5; т. 5, а.с. 2-5; т. 6, а.с. 2-5; т. 7, а.с. 2-5; т. 8, а.с. 2-5).
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням зобов'язань за договорами фінансового лізингу №№ L1134-09/07 від 21.09.2007 року, L1135-09/07 від 21.09.2007 року, L1141-10/07 від 15.10.2007 року, L1142-10/07 від 15.10.2007 року, L1143-02/08 від 01.02.2008 року, L2781-07/08 від 28.07.2008 року, L2782-07/08 від 28.07.2008 року, L2785-07/08 від 28.07.2008 року щодо сплати лізингових платежів та неповернення предметів лізингу.
Ухвалами господарського суду Житомирської області від 18.02.2010 року порушено провадження у справах № 12/156, № 12/155, № 12/154, № 12/153, № 12/152, № 12/151, № 12/150, № 12/149 (т. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, а.с. 1).
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.06.2010 року об'єднано справи № 12/149, № 12/150, № 12/151, № 12/152, № 12/153, № 12/154, № 12/155, № 12/156 в одне провадження та присвоєно №12/149 (т. 8, а.с. 154).
Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року (головуючий Будішевська Л.О., судді Веденяпін О.А., Іоннікова І.А.) (т. 10, а.с. 150-155) та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2011 року (головуючий Мирошниченко С.В., судді Барицька Т.Л., Жукова Л.В.) (т. 10, а.с. 180-181) у задоволенні позову відмовлено (т. 10, а.с. 21-31).
Оскаржені судові акти мотивовано відсутністю правових підстав для здійснення корегування належних до сплати лізингових платежів в іноземній валюті, оскільки вартість предмета лізингу визначена сторонами у пункті 3.1 договорів у гривнях.
Крім того, суди дійшли висновку також про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов'язку по поверненню предметів лізингу відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки позивачем не надано доказів дострокового припинення строку дії договорів лізингу та направлення відповідачу повідомлення про повернення предметів лізингу.
Також, постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року визнано недійсними підпункти 6.1.1, 6.1.3, 6.1.4 пункту 6.1 загальних умов фінансового лізингу (додатків № 4 до вищезазначених договорів фінансового лізингу), укладених між сторонами з тих підстав, що останні суперечать положенням ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Постановою Верховного Суду України від 04.07.2011 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 09.02.2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції (т. 10, а.с. 259-261).
Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2011 року (головуючий Плюшко І.А., судді Владимиренко С.В., Самусенко С.С.) касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" 1 153 723,15 грн. боргу та неустойку у розмірі 7 217 196,18 грн. (т. 11, а.с. 7-11).
Постановою Верховного Суду України від 29.01.2013 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка" задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2011 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд (т. 11, а.с. 104-105).
Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Таким чином, предметом розгляду у суді касаційної інстанції є касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" на рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року, які заявник просив скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. ст. 524, 533, 627, 632, 762 Цивільного кодексу України, що, на думку скаржника призвело до прийняття судами попередніх інстанцій незаконних та необґрунтованих судових рішень.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.02.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.02.2013 року (т. 11, а.с. 107-109).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.02.2013 року розгляд касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" відкладено на 04.03.2013 року (т. 11, а. с. 117-120).
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка" (лізингоодержувач) було укладено вісім договорів фінансового лізингу: № L1134-09/07 від 21.09.2007 року, № L1135-09/07 від 21.09.2007 року, № L1141-10/07 від 15.10.2007 року, № L1142-10/07 від 15.10.2007 року, № L1143-02/08 від 01.02.2008 року, № L2781-07/08 від 28.07.2008 року, № L2782-07/08 від 28.07.2008 року, № L2785-07/08 від 28.07.2008 року (т. 1, а.с. 12-14; т. 2, а.с. 8-10; т. 3, а.с. 11-13; т. 4, а.с. 10-12; т. 5, а.с. 11-13; т. 6, а.с. 10-12; т. 7, а.с. 10-12; т. 8, а.с. 10-12).
За своїм змістом умови вказаних договорів фінансового лізингу, крім предмету, вартості і розміру лізингових платежів є ідентичними. У відповідності до пункту 1.1 договорів лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язалося прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цих договорів.
Судами встановлено, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок корегування позивачем лізингових платежів у відповідності до офіційного курсу валюти на день платежу, здійснених на підставі пункту 6.1 "Загальних умов фінансового лізингу" договорів фінансового лізингу, а також стягнення неустойки. Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що умовами спірних договорів, зокрема, пунктом 3.1, сторони чітко визначили вартість предмета лізингу в гривневому еквіваленті.
Судами з'ясовано, що відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договорів відповідач зобов'язався виплачувати позивачеві лізингові платежі відповідно до графіку та вимог розділу 5 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 4 до договорів), при цьому лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також поточних лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу; комісію лізингодавця, до складу якої в повному обсязі включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмету лізингу за договорами купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії цих договорів та пов'язані з ними (пункт 4.6 договорів).
Пунктом 4.7 договорів передбачено, що оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних) здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця.
Позовні вимоги заявлено на підставі пунктів 6.1.1-6.1.5 загальних умов фінансового лізингу, згідно з якими лізингодавець наділений правом в односторонньому порядку змінювати суму лізингових платежів у наступних випадках: зміни встановленого на день укладення договору розміру (фіксована індикативна ставка, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації (BBA LIBOR Contributor Panel Banks); зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за договором; у разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення; у випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого НБУ курсу гривні до доларів США по відношенню до визначеного в пункті 2 графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до доларів США; в інших випадках, визначених договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього договору та пов'язані з ним.
Пунктом 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Статтею 16 Закону України від 16.12.1997 року № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З огляду на вищевикладене положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки положення вищеперелічених договорів фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм.
Крім того, є хибними посилання місцевого та апеляційного господарських судів на положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, з огляду на наступне.
Згідно п. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Пунктом 1 ст. 2 Закону України від 16.12.1997 року № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України від 16.12.1997 року № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
Приписами ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України установлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Із вищевикладеного випливає, що положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Абзацем 7 п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року у справі № 12/149 скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року у справі № 12/149 скасувати.
Справу № 12/149 передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області в іншому складі суду.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
О.О. Євсіков