"05" березня 2013 р. м. Київ К/9991/39486/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерств внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та поновлення на роботі, -
встановила:
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Міністерств внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та поновлення на роботі.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 -без змін.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в роті міліції особливого призначення «Беркут»при управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на посаді міліціонера 1-го оперативного взводу. Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01.10.2010 № 404 о/с «По особовому складу»сержанта міліції ОСОБА_2, міліціонера першого оперативного взводу роти міліції особливого призначення «Беркут»при управлінні Міністерства внутрішніх справ, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з поставленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (як особу, що скоїла вчинок, який дискредитує звання рядового і начальницького складу). Підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ був наказ управління Міністерства внутрішніх справ в Житомирській області від 13.09.2010 № 316.
Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Статтею 2 Закону України «Про міліцію»передбачено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Відповідно до статті 7 Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ службова дисципліна України базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Відповідно до пункту 6 статті 12 Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ службова дисципліна України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади.
Вимогами статті 14 вищевказаного Статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Матеріалами службової перевірки було встановлено, що ОСОБА_2 та інший працівник міліції, 06.05.2010 з 19 год. 00 хв., відповідно з розстановкою сил та засобів РМОП "Беркут", несли службу на маршруті патрулювання ПП-24 і під час несення служби завдали гр. ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, в результаті чого останній отримав перелом нижньої щелепи в ділянці 4, 5 зубів справа, та в ділянці кута зліва, який відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що підтверджується актом судово-медичного дослідження № 1884. Таким чином, зокрема, ОСОБА_2 скоїв вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, за що позивача і було звільнено з органів внутрішніх справ.
Посилання позивача, що постанова про порушення кримінальної справи не є підставою для звільнення, а звільнення можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, є безпідставними, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника міліції.
Відповідно до частини 2 та 5 статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішення про застосування дисциплінарного стягнення було прийнято відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 13.09.2010 № 316. Саме застосування дисциплінарного стягнення було виконано після того як позивач вийшов з лікарняного, а саме наказом відповідача від 01.10.2010 № 404 о/с.
Таким чином посилання позивача про незаконність застосування до нього дисциплінарного стягнення, оскільки під час накладення стягнення він перебував на лікарняному, а саме з 09 по 15 вересня 2010 року, є також безпідставними.
Враховуючи вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку щодо відсутні будь-яких підстав для задоволення позовних вимог, а доводи, викладені у наказі управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01.10.2010 № 404 о/с про звільнення ОСОБА_2, повністю підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерств внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та поновлення на роботі - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній