справа № 2а-1381/10/0770
рядок статзвіту -8.2.1
код - 08
28 грудня 2012 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд
у складі головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,
з участю секретаря судового засідання - Гринюка І.В.,
з участю сторін та осіб, які беруть участь у справі:
представника позивача - ОСОБА_1,
представник відповідача - Савицького С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся у Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі - відповідач), якою просить: 1) скасувати податкове повідомлення-рішення № 5/17-2/2294603539/1199 від 03.02.2010 року по донарахування податку на додану вартість у сумі 132 729,00, з яких 88 486,00 грн. - за основним платежем та 44 243,00 - штрафних (фінансових) санкцій; 2) скасувати податкове повідомлення-рішення № 6/17-2/2294603539/1200 від 03.02.2010 року по донарахуванню податку з доходів фізичних осіб в сумі 33 182,25 грн.; 3) скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законодавства в сфері регулювання обіг готівки в сумі 1 822 285,00 грн.; 4) скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 38,70 грн. за порушення порядку патентування; 5) скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 року в сумі 65 440,20 грн. за порушення в сфері валютного регулювання та валютного контролю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає прийняті податкові повідомлення-рішення неправомірними, необґрунтованими та такими, що прийняті всупереч вимогам чинного законодавства України і підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити позов повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову з мотивів наведених у письмових запереченнях. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає законними та прийнятими у відповідності до вимог чинного законодавства України. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами документи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
20 вересня 2010 року провадження по даній адміністративній справі зупинялося до набрання законної сили рішення по справі № 15/57, що перебувало у провадженні Господарського суду Закарпатської області за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання підписати акт приймання виконаних підрядних робіт згідно договору на виконання ремонтно-будівельних робіт від 13.05.2008 року та стягнення 439 262,00 грн. боргу за виконанні роботи.
27 січня 2012 року провадження по справі № 2а-1381/10/0770 поновлено, про що постановлено відповідну ухвалу суду.
Матеріалами справи встановлено, що 13 травня 2008 року між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір на виконання ремонтно-будівельних робіт.
06 грудня 2010 року Господарським судом Закарпатської області прийнято рішення по справі № 15/57, яким встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 13 травня 2008 року укладено договір на виконання ремонтно-будівельних робіт, згідно якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 виконує власними і залученими силами роботи по реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1.
У відповідності до п.2.1 вищевказаного договору передбачено, що вартість виконаних робіт визначається відповідно до кошторису і становить 437 345,00 грн. Оплата за виконанні роботи проводиться згідно акту виконаних робіт. У відповідності до умов договору сторони погодили локальний кошторис 2-1-1/11 від 13 травня 2008 року, згідно якого кошторисна вартість об'єкту реконструкції складає 1 219 819,00 грн., з них кошторисна «зарплата» - 437 345,00 грн.
03 червня 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_4 для перевірки та підписання два примірники акту виконаних робіт. Оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не підписала акт приймання виконаних робіт, не повністю оплатила вартість виконаних робіт, ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Закарпатської області за захистом своїх порушених прав.
Господарським судом Закарпатської області призначалась судово-будівельну експертиза, згідно висновків якої підтверджено фактичну вартість виконаних робіт в сумі 614 405,00 грн. Із експертного висновку вбачається, що виконанні роботи частково не відповідають проектно-кошторисній документації, перелік фактично виконаних робіт відповідає акту Ф-2, однак є фактично виконані роботи, не враховані в Акті Ф-2 та кошторисі.
Господарський суд першої інстанції встановив, що вартість виконаних робіт згідно висновку експерта становить 614 405,00 грн., з яких 235 053,00 грн. - сплачено ОСОБА_4, 237 270,00 грн. - вартість додаткових робіт, які не підлягають стягненню, а отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 142 082,00 грн.
Отже, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.12.2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, зокрема стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 142 082,00 грн. - суми основного боргу по договору виконаних робіт.
На вищезазначене рішення суду ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 01.03.2011 року.
Судом апеляційної інстанції підтверджено той факт, встановлений ще судом першої інстанції, що ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами того, що він повідомив у встановленому законом порядку ОСОБА_4 про необхідність виконання додаткових робіт, відповідно підвищення договірної ціни, таким чином судом першої інстанції правомірно відмовлено в цій частині позовних вимог.
Отже, Львівський апеляційний господарський суд своєю постановою від 01.03.2011 року залишив рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Натомість, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не погоджуючись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, яка була розглянута Вищим господарським судом України 11.05.2011 року та винесено постанову наступного змісту. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.12.2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2011 року в частині припинення провадження щодо вимоги про підписання акта приймання виконаних підрядних робіт згідно договору на виконання ремонт-будівельних від 13.05.2008 року скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В іншій частині рішення та постанову лишити без змін.
У судовому засіданні вирішено питання щодо заміни неналежного відповідача на належного, а саме: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на Ужгородську міжрайонну державну податкову інспекцію Закарпатської області Державної податкової служби.
Судом встановлено, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 за період з 08.06.2007 року по 30.09.2009 року. На підставі проведеної перевірки виявлено порушення позивачем наступних норм законодавства:
1) ст.13 розділу VІ Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю» затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року №12 в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 33 182,25 грн.;
2) п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року в результаті чого донараховано ПДВ у сумі 88 486,00 грн. у томі числі у періодах:
- За жовтень 2008 року в сумі 18 800,00 грн.
- За листопад 2008 року в сумі 14 124,00 грн.
- За грудень 2008 року в сумі 20 894,00 грн.
- За лютий 2009 року в сумі 31 679,00 грн.
- За вересень 2009 року в сумі 2 989,00 грн.
3) п.п. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в результаті чого проведено розрахунки в іноземній валюті між резидентами на території України без додержання індивідуальної ліцензії Національного банку України в сумі 135 00,00 дол. США, що становить 65 440,20 грн.
4) вимог п.3.1, 3.2, 3.3 ст.3 закону України від 23.03.1996 року № 98/96 «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», несплату торгового патенту на суму 19,35 грн.
5) п.п.1.2 п.1 та п.п.2.6 п.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, в результаті чого встановлено не оприбутковану готівку в сумі 364 457,00 грн.
На підставі виявлених порушень під час проведеної перевірки складено Акт за № 3/17-2/НОМЕР_1 від 22.01.2010 року (а.с.7-23).
Ужгородською міжрайонною податковою інспекцією у Закарпатській області на підставі акту № 3/17-2/НОМЕР_1 від 22.01.2010 року винесені:
- податкове повідомлення-рішення № 5/17-2/2294603539/1199 від 03 лютого 2010 року щодо донарахування позивачеві суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 132 729,00 грн., з яких 88 486,00 грн. - за основним платежем та 44 243,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (а.с.24);
- податкове повідомлення-рішення № 6/17-2/2294603539/1200 від 03 лютого 2010 року щодо донарахування позивачеві суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 33 182,25 грн. (а.с.25);
- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 7/17-2/2294603539/1201 від 03 лютого 2010 року щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 822 285,00 грн. (а.с.26);
- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 8/17-2/2294603539/1202 від 03 лютого 2010 року щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 38,70 грн. (а.с.27);
- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 року щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 65 440,20 грн. (а.с.28).
Судом встановлено, що позивач звернувся із скаргою до відповідача на вищеперераховані рішення податкового органу.
За результатами розгляду скарги винесено рішення № 1649/10/10-012 від 09.04.2010 року «Про результати розгляду первинної скарги», яким частково скасовано рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції від 03.02.2009 року №8/17-2/2294603539/1202 в частині застосування 19,35 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про патентування (а.с.29-36).
Скаргу в частині оскарження рішення Ужгородської МДПІ від 03.02.2009 року № 8/17-2/2294603539/1202 в сумі 19,35 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції за порушення законодавства про патентування та оскарження та оскарження податкового повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 03.02.2010 року № 5/17-2/2294603539/1199/м/172, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 88 468,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 44 243,00 грн., податкового повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 03.02.2010 року № 6/17-2/2294603539/1200, яким донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 33 182,25 грн., рішення Ужгородської МДПІ від 30.01.2010 року № 32-22-002294603539/1049 про застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 65 440,20 грн. залишено без задоволення.
Судом встановлено, що за період з 13 травня 2008 року по 16 жовтня 2008 року між приватним підприємцем ОСОБА_4 та приватним підприємцем ОСОБА_3 здійснювалися розрахунки у готівковій формі.
За період з 08 червня 2007 року по 30 вересня 2009 року ОСОБА_3 здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування.
Згідно вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.
У відповідності до статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Відповідно до вимог статті 6 вищевказаного Указу, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; бору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (наданих послуг, виконаних робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи.
Розділом IV вищевказаного Декрету передбачені особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю та інших доходів.
Зокрема, спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню.
Згідно вимог статті 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року N 12 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи.
Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності отримує інші доходи, ніж визначені у частині першій цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку N 6 до цієї Інструкції.
Згідно додатку N 6 вищевказаної Інструкції «Норми витрат, що враховуються при оподаткуванні доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, та інших доходів (затверджені Головною державною податковою інспекцією України 18.01.93 N 36-32)», норма витрат на вид діяльності «Ремонт та будівництво житла» становить 50 % від суми валового доходу.
Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного н момент виникнення спірних правовідносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у томі числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню , нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість (далі -ПДВ)) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особи згідно законодавства.
У відповідності до вимог ст.1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.
Суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першою цієї статті. Дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг: 1) підприємств і організацій військової торгівлі, аптек, що перебувають у державній та комунальній власності, а також розташованих у селах, селищах та містах районного значення підприємств та організацій споживчої кооперації та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання; 2) суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які: здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності; сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік; сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб; 3) суб'єктів підприємницької діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українського товариства сліпих» та «Українського товариства глухих».
Згідно вимог статті 3 вищезазначеного Закону патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись ст. ст. 11, 17, 94, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області № 5/17-2/2294603539/1199 від 03.02.2010 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області № 6/17-2/2294603539/1200 від 03.02.2010 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 8/17-2/2294603539/1202 від 03.02.2010 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 7/17-2/2294603539/1201 від 03.02.2010 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 року.
Стягнути з державного бюджету України (місцевого бюджету) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (трьох) гривень 40 (сорока) копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Іванчулинець Д.В.