Ухвала
Іменем України
28 січня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ткачука О.С. Колодійчука В.М. Фаловської І.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого райвідділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку; за об'єднаною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - управління у справах дітей Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання нікчемним договору дарування та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, про визнання недійсним договором дарування за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2012 року,
У липні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_5 подарувала їй за договором дарування від 26 червня 2009 року 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, проте добровільно звільнити приміщення відмовляється. Враховуючи викладене, позивачка просила виселити відповідачку із житлового будинку та вселити її.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2012 року в одне провадження об'єднано дану справу та справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 У позові ОСОБА_6 посилалася на те, що вона є онукою ОСОБА_5 та проживає разом з нею у спірному житловому будинку. Враховуючи те, що внаслідок тяжкої хвороби під час укладання договору дарування ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій, позивачка просила визнати договір дарування, укладений 26 червня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, нікчемним.
У березні 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що договори дарування житлового будинку та земельної ділянки є удаваним та укладені для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, зокрема договору купівлі-продажу. Тому, позивачка просила визнати договори дарування, укладені 26 червня 2009 року між нею та відповідачкою недійсними.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2012 року, у задоволенні позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а також у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6
Судові рішення у частині відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.
Відмовляючи у задоволенні позовів, суди на підставі доказів, поданих сторонами та належним чином оцінених судами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що підстав для визнання договорів дарування недійсними немає, позивачі своїх вимог не довели; законодавство в сфері охорони дитинства вимагає згоди органу опіки та піклування при відчуженні нерухомості батьками дітей, а не бабусею.
Інші доводи касаційних скарг є безпідставними та не дають висновку про те, що судові рішення є незаконними.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Ткачук О.С. Колодійчук В.М. Фаловська І.М.