Справа № 22-а-6921/08 р. Головуючий у першій інстанції: Марцішевська О.М.
Доповідач: Саприкіна І.В.
14 жовтня2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Коваля М.П., Маслія В.І.
при секретарі: Бадріашвілі К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2007 року по справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» про стягнення штрафних санкцій в розмірі 2 881, 73 грн.,
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідівзвернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2007 року з адмінпозовом до ТОВ «Кімет-Плюс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік, у розмірі 2808,00 грн. 00 коп. та пені 73,73 грн., що разом становить 2 881,73 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2007 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі..
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення. Зазначає, що постанову винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2007 року ТОВ «Кімет-Плюс» подали до Київського міського відділення Фонду соціального захист інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік» - по формі 10-ПІ (поштова - річна), затвердженої наказом Мінпраці України 29.12.2004 року № 338.
Згідно звіту відповідач зазначив, що середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2006 році становило 13 осіб, відповідно до 4-х відсоткового нормативу повинен був працевлаштувати 1 інваліда, а не працевлаштував жодного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями) установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 року та Положенням про Фонд України соціальної захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434. Всі вище перераховані нормативно-правові акти чинні на момент виникнення спірних правовідносин.
Держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності (ч. 2 ст. 4 Закону).
Виходячи з положень ч. 1 та 2 ст. 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 19 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (ч. 6 ст. 19 Закону).
Статтею 20 Закону встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій, інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону).
Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).
У відповідності до частини 8 статті 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 № 1767 (далі - Порядок) суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком N 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком N 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Як вбачається зі звіту ТОВ «Кімет-Плюс» від 23 січня 2007 року про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2006 році становила 13 осіб. Водночас у вказаному звіті у рядку за кодом 02 зазначено, що підприємством не працевлаштовано жодного інваліда, в той час, коли вказана чисельність інвалідів, які повинні працювати згідно нормативу - 1 особа. При цьому у рядку за кодом 06 даного звіту підприємством самостійно визначено суму штрафних санкцій за нестворені робочі місяця для інвалідів в розмірі 2808,00 грн.
У 2006 році ТОВ «Кімет-Плюс» відповідно до наведених положень законодавства мало створити 1 робоче місце і працевлаштувати 1 інваліда. Відповідач за вказаний період не працевлаштував жодного інваліда.
Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-х відсоткового нормативу в товаристві - 1 особа.
Отже, судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що відповідач не виконав норматив по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.
Виходячи з положень п. 3 Положення про робоче місце інваліда та працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 (далі - Положення), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно пункту 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що незалежно від форми власності та господарювання на всі підприємства розповсюджується однаковий норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Якщо підприємство не спроможне створити відповідно до вимог законодавства робоче місце для інваліда та ввести його в дію шляхом працевлаштування інваліда, тоді воно сплачує штрафну санкцію до Державного бюджету України. Штрафна санкція за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів носить альтернативний характер, а тому підприємство (об'єднання), установа чи організація у випадку невиконання встановленого законодавством нормативу повинна сплатити певну суму до Державного бюджету України.
У відповідності до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Кімет-плюс» становить 5615,00 грн..
Отже, наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць із розрахунку середньої заробітної плати за рік обґрунтовано складає 5615,00 грн..
Контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 Порядку).
Колегія суддів знаходить, що при вирішенні даного спору Окружним адміністративним судом м. Києва було правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права та вірно вирішено заявлений спір.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність рішень податкової інспекції та правильно застосував при цьому норми чинного законодавства, задовольнивши позов у повному обсязі.
Отже, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що законодавцем чітко та в імперативній формі встановлено норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда, в той час, коли вказана чисельність інвалідів, які повинні працювати згідно нормативу - 1 особа. Отже, штрафні санкції застосовані до відповідача на законних підставах.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія
В задоволенні апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» - відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: