Справа № 22-а-963/08 Головуючий у І інстанції Шабунін С.В. Суддя-доповідач Глущенко Я.Б.
15 жовтня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Дурицької О.М., Зайцева М.П.,
при секретарі Токар М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення штрафних санкцій, за апеляційною скаргою Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Господарського суду м. Києва від 22 березня 2007 року, -
У вересні 2006 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача штрафні санкції за не працевлаштування інвалідів.
Постановою Господарського суду м. Києва від 22 березня 2007 року заявлений позов задоволено: стягнуто з Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 57057,00 грн. штрафних санкцій та пені.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки обов'язки підприємства в процесі забезпечення працевлаштування інваліда не вичерпуються лише створенням відповідного робочого місця, відповідачем не доведено вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому застосування до нього штрафних санкцій є правомірним.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися.
Колегією суддів встановлено, що з поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік вбачається, що підприємство мало забезпечити працевлаштування 4 інвалідів. Фактично у 2005 році на підприємстві працював 1 інвалід.
Відповідно до листа від 10.05.2006 року № 04-04/573 (а.с. 16) Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомило, що відповідач інформацію по формі 3-ПН про наявність вільних робочих місць, де могла б використовуватися праця інвалідів, не подавав.
Вирішуючи питання про правомірність застосування до відповідача штрафних санкцій, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ (зі змінами та доповненнями) відповідачеві встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Відповідач не виконав чотирьохвідсотковий норматив, встановлений чинним законодавством щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Працевлаштуванню інваліда передує виконання відповідачем дій, перелік яких визначений пунктами 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, до яких відносяться:
- розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;
- включення їх до колективного договору;
- інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів в порядку, визначеному пунктом 3 зазначеного Положення;
- щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
- визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;
- інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;
- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
- запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;
- розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.
Відтак, визнання незаконним застосування штрафних санкцій можливе лише за умови, якщо роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Натомість, як зазначалося вище, відповідачем не було забезпечено інформування органів зайнятості населення, які здійснюють працевлаштування інвалідів, про наявність вільних вакантних посад.
А тому колегія суддів вважає, що працевлаштування інвалідів центром зайнятості на підприємстві не здійснювалось з вини відповідача, який не виконав своїх обов'язків щодо надання інформації центру зайнятості та управлінню праці про вільні робочі місця та вакантні посади для інвалідів.
Відтак, відповідальність за нестворення робочих місць для інвалідів покладається на підприємство.
Не спростовують зазначеного висновку суду і посилання апелянта на те, що Феодосійське ЛВУМГ не є підприємством зі звичайними умовами праці. Так, відповідно до структури Феодосійського ЛВУМГ (а.с. 43) у його складі функціонують наступні підрозділи: керівництво і функціональні виконавці; диспетчерська служба; лінійно-експлуатаційна служба; група метрології та газовимірювань; охорона; здравпункт. Феодосійським ЛВУМГ не надано доказів, які б дозволяли зробити висновок, що відповідач не мав жодної можливості працевлаштувати у межах свого підприємства інваліда.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 22 березня 2007 року залишити без змін.
Повний текст ухвали виготовлений 20 жовтня 2008 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 21 жовтня 2008 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді: