28 жовтня 2008 року місто Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Бараненка І.І.,
суддів: Дурицької О.М.,
Зайцева М.П.,
при секретарі судового засідання - Калініній Л.М.,
за участю: представника відповідача - Сичика М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2007 року в адміністративній справі №41/469-А за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова та перестрахувальна компанія «Впевненість-Безпека» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання нечинним та скасування Припису від 21.03.2006р.,
У червні 2006 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова та перестрахувальна компанія «Впевненість-Безпека» (надалі - Позивач) до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій, посилаючись на порушення відповідачем положень Законів України «Про страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Указу Президента України від 04.04.2003р. №292/2003 «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України», Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.10.2003р. №96 «Про затвердження Правил проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України» від 13.11.2003р. №125, просив визнати нечинним та скасувати припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (надалі - Відповідач) від 21 березня 2006 року №СК-26/06-25.
Постановою Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2007 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норма матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2007 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позивних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, пояснення представника Відповідача в підтримку вимог апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Мотивуючи своє рішення, Господарський суд міста Києва послався на положення п.п.1 абз.8 ст.31 Закону України «Про страхування», якою встановлено що величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період)
Пославшись на цю норму Закону, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що резерв незароблених премій включають не всю суму надходжень страхових платежів, а лише частки від таких страхових платежів, що відповідають саме страховим ризикам, які не минули на звітну дату, а не будь-яким іншим ризикам.
Суд першої інстанції також посилався на ст.8 Закону України «Про страхування», якою дано визначення страхового ризику, і на підставі цього зробив висновок, що під страховими ризиками, які не минули на звітну дату маються на увазі діючі договори страхування, або ті їх частки, зобов'язання по яким ще не минули, а отриманні від страхувальника платежі (страхові премії, страхові внески) ще не є власністю страховика. Ці кошти є незаробленими преміями. Саме під ці зобов'язання формуються резерви незароблених премій.
Наведена правова позиція суду першої інстанції є помилковою і суперечить вимогам чинного законодавства.
Так, відповідно до п.п.1. абз.8 ст.31 Закону України «Про страхування» в імперативній формі визначено, що величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період). Тобто закон прив'язує обчислення величини незароблених премій не до страхових ризиків, а до часток надходжень сум страхових платежів.
Відповідно до ст.16 вказаного Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) згідно ст.10 Закону України «Про страхування» це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.
Отже, з моменту надходження страхових платежів на рахунок страховика, вони стають його власністю і тому він зобов'язаний формувати величину резервів незароблених премій залежно від часток надходжень сум страхових платежів. При цьому вони не можуть бути меншими ніж 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків).
За таких обставин вимоги Припису Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 21 березня 2006 року № СК-26/06-25, яким позивача було зобов'язано вжити заходів для усунення виявлених порушень вимог ст.31 Закону України «Про страхування» і вжити заходів для недопущення аналогічних порушень при подальшому здійсненню діяльності у сфері страхування, є законними.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Беручи до уваги те, що при вирішенні справи суд першої інстанції порушив зазначені вище норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2007 року належить скасувати і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.160, 198, 202, 207, КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,
Апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України задовольнити.
Скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2007 року в адміністративній справі №41/469-А та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова та перестрахувальна компанія «Впевненість-Безпека» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ТОВ «Страхова та перестрахувальна компанія «Впевненість-Безпека» за безпідставністю позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї постанови у повному обсязі.
Головуючий __________________ І.Бараненко
Судді: __________________ О.Дурицька
__________________ М.Зайцев
ДАНУ ПОСТАНОВУ СКЛАДЕНО У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ 31 ЖОВТНЯ 2008 РОКУ