Справа: № 22-а-4982/08 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлюк С.І.
Суддя -доповідач: Василенко Я.М.
15 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Василенка Я.М.,
Суддів: Ситникова О.Ф.,
Попович О.В., при секретарі: Литвині О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою позивача відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області на постанову господарського суду Чернігівської області від 11.07.2007 року у справі за його адміністративним позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Степанич» про стягнення 5731грн.,-
встановила:
23.05.2007 року відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області звернулось в суд з адміністративним позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Степанич» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 5731грн. за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.
Постановою Господарського суду Чернігівської області від 11.07.2007 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними вище судовим рішенням позивач відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області 31.07.2007 року звернувся з апеляційною скаргою про скасування оскаржуваного судового рішення, посилаючись на порушення норм матеріального права при його винесенні та про прийняття нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, за 2006 рік середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача становила 29 осіб, при цьому у нього протягом декількох місяців 2006 року не було зайнято 1 робоче місце, передбачене штатним розписомдля інваліда.
Посилання позивача відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області на те, що фактично на підприємстві працював один інвалід з 01.02.2006 року по 14.07.2006 року, що менше норм встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» є безпідставним з наступних причин.
Так, робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної категорії, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. З зазначеного Положення).
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5 вказаного Положення).
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виконуватися праця інвалідів.
Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язує відповідача приватне сільськогосподарське підприємство «Степанич», відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати про це, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда. Зазначені обов'язки відповідачем були виконані в повній мірі.
За ст. 19 вищезазначеного Закону ( 875-12 ) керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Факт створення приватним сільськогосподарським підприємством «Степанич» вищезазначених робочих місць для інвалідів позивачем не заперечується.
Не зважаючи на те, що з 18.03.2006 року підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, здійснення пошуку підходящої роботи віднесено ч. 3 ст. 18-1 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і до компетенції державної служби зайнятості, при цьому їх працевлаштування відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення» залежить і від бажання працювати та наявних у інваліда кваліфікації і знань.
3 положень ч. 3 ст. 19 та ч. 1 ст. 18 Закону також випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Більш того, статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» до обов'язків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, здійснення у порядку, встановленому законодавством, збору та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення; подання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників. Цією ж статтею передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
Тим паче, що у звітах форми 3-ПН, які подані відповідачем до районного центру зайнятості, станом на 28.11.2006 року та 28.12.2006 року відповідач зазначив про наявність вакантної посади прибиральниці, на яку може бути працевлаштований інвалід.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числіпідприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. При цьому вищевикладене слід трактувати через призму положень ст. 43 Конституції України, якою хоча і визначене право будь-якої особи на працю, але ж і застережено, що в Україні примусова праця карається законом. Отже відповідач не може бути винним за відсутність інвалідів бажаючих працювати на створеному для них робочому місці, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався з цього приводу і до УПСЗН Семенівської РДА Чернігівській області (а.с. 9) і до можливих претендентів на вакантну посаду (а.с. 32-35), але отримував негативні відповіді.
Крім цього, ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону на момент виникнення спірних відносин передбачалося, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З матеріалів справи вбачається, що до відповідача не звертався жоден претендент на зазначене робоче місце в спірний період.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, а оскаржувана постанова винесена без порушень норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладено, керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207 КАС України, колегія суддів
ухвали л а:
Апеляційну скаргу позивача відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову господарського суду Чернігівської області від 11.07.2007 року - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді: