Справа № 22-а-973/08 Головуючий у першій інстанції: Євсіков О.О.
Доповідач: Саприкіна І.В.
16 вересня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Коваля М.П., Маслія В.І.,
при секретарі: Бадріашвілі К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси-Інвестиції-Лізинг» та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 26.03.2007 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси-Інвестиції-Лізинг» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Фінанси-Інвестиції-Лізинг» звернулися до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача №0000132304/0 від 07.04.2005р. як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7 090 000,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 7 090 000,00 грн..
Постановою Господарського суду м. Києва від 26.03.2007 року позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача №0000132304/0 від 07.04.2005р. в частині визначення позивачу до сплати суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3045000,00 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування судового рішення.
В свою чергу, відповідач також подав апеляційну скаргу на вище згадану постанову, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та неправомірність висновків суду першої інстанції, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.
Апеляційна інстанція не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу в частині позовних вимог, з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено відчуження акцій, які були емітовані іншими суб'єктами підприємницької діяльності, у зв'язку з чим пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не можуть застосовуватись до спірних операцій позивача.
Акції як вид цінного паперу, що засвідчують дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства та наявність у їх власника відповідних корпоративних прав, можуть бути об'єктом купівлі-продажу та, за певних умов (крім операцій з їх випуску та погашення), набувають статусу товару.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснював продаж акцій, емітентом яких він не був, саме як товару.
Із матеріалів справи випливає, що податковим повідомленням-рішенням №0000132304/0 від 07.04.2005р. Товариству з обмеженою діяльністю (позивачу) Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва (відповідачем) донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7 090 000,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 7 090 000,00 грн.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту перевірки від 05.04.2005р. № 18/23-0413/32765700 про результати планової перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 02.12.2003р. по 31.12.2004р., в ході якої відповідачем виявлено порушення позивачем вимог пп.3.1.1.п.3.1.ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість у березні 2004р. на суму 7 000 000,00 грн. та у вересні 2004 року на суму 90 000,00 грн.
Згідно договору купівлі-продажу акцій від 01.03.2004р. № К4/0103/6, укладеного з ТОВ «ФК «Євразія» (ліцензія на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів АА №604090 від 10.01.2004р.), позивач продав за кошти акції, емітовані ЗАТ «Укргідроспецбуд» (код ЄДРПОУ 32551830) в кількості 35 млн. шт. на суму 17,5 млн. грн. (без ПДВ) та акції, емітовані ЗАТ «Укренергокомплектбуд» (код ЄДРПОУ 32551846) в кількості 35 млн. шт. на суму 17,5 млн. грн. (без ПДВ)
Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.08.2004р. № К/42708/1, укладеного з ТОВ «Київінвестброк» (ліцензія АА №549173 від 13.06.2003р.), позивач продав за кошти акції, емітовані ВАТ «Кийпідземшляхбуд» (код ЄДРПОУ 32492503) в кількості 7,5 тис. шт. на суму 450 000,00 грн. (без ПДВ).
На суму спірних операцій з продажу за кошти акцій позивач не нарахував податок на додану вартість, оскільки спірні операції, на думку позивача, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до пп.3.2.1.п.3.2.ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».
За пп. 3.2.4. п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з обігу валютних цінностей, до яких, відповідно до п. 1 ч. 1 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» віднесено, в тому числі, і цінні папери, що є додатковим обґрунтуванням ненарахування ПДВ під час продажу акцій.
Спірні договори з продажу за кошти цінних паперів (акцій) укладено позивачем із суб'єктами підприємницької діяльності, які мають статус торговців цінних паперів на підставі відповідних ліцензій, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
Позивачем здійснено продаж акцій, емітентом яких є інші юридичні особи, що підтверджено випискою про обіг на рахунку в цінних паперах позивача (продавця) №004668 за період з 01.01.2004р. від 31.12.2004р., а також те, що розрахунок за продані акції здійснено грошовими коштами, що підтверджено виписками банків. Дані обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до п. 3.ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі - операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору)для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Виходячи з положень п.1.4.ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Згідно п. 1.11. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поняття корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.п. 1.3., 1.4., 1.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»:
Кошти- гривня або іноземна валюта.
Цінний папір- документ, що засвідчує право володіння або відносин позики та відповідає вимогам, встановлений законодавством про цінні папери.
Товари- матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Цінні папери- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).
Акціяє одним із видів цінних паперів (ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).
Статтею 1 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», передбачено, що випуск цінних паперів- зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права.
Відповідно до Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність, затвердженого Указом Президента від 02.03.1996р. №160/96, обігіменних цінних паперів - укладання цивільно-правових угод, які ведуть до зміни прав власності на іменні цінні папери.
З аналізу норм законодавства апеляційний суд приходить висновку, що в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» спірні операції з продажу позивачем за кошти цінних паперів (акцій) за своїм змістом не є операціями з випуску (емісії) або з погашення цінних паперів, а здійснені в процесі обігу цінних паперів (акцій), при цьому, в спірних операціях акції виступають як товар.
Стаття 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає значення термінів, що використовуються по тексту закону.
Відповідно до п.1.2. Закону України «Про податок на додану вартість»,
особа- будь-яка з наведених нижче осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні:
суб'єкт підприємницької діяльності,в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;
інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;
фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Згідно до п.1.3. Закону України «Про податок на додану вартість»,
платник податку- особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Таким чином, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» поняття «особа», яке є більш широким поняттям та включає, в тому числі, як суб'єктів підприємницької діяльності, так і інших юридичних і фізичних осіб (підприємців), і, окремо - поняття «платник податку», яке стосується певної особи, щодо якої у відповідному контексті законом встановлено обов'язок з утримання та внесення податку до бюджету.
По тексту Закону передбачено використання як терміну «платник податку» - стосовно певної особи, щодо якої в кожному окремому контексті законодавчої норми визначено обов'язок з утримання та внесення до бюджету податку, так і терміну «суб'єкт підприємницької діяльності» - стосовно широкого кола осіб, щодо яких відповідною законодавчою нормою не визначено обов'язку з утримання та внесення податку.
Таким чином, розмежування законом понять «особа», «суб'єкт підприємницької діяльності», «юридична особа», «фізична особа», «платник податку» введено законодавцем з метою чіткого визначення статусу відповідної особи відносно положень кожної окремої норми закону.
Стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає перелік об'єктів оподаткування та операцій, що не є об'єктом оподаткування.
Пункт 3.2. статті 3 Закону визначає перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування.
Підпункт 3.2.1. пункту 3.2. статті 3 Закону містить перелік операцій з цінними паперами, які не є об'єктом оподаткування.
Тобто, зазначені норми Закону обумовлюють віднесення чи не віднесення до об'єкту оподаткування податком на додану вартість певних операцій в залежності від виду таких операцій, а не суб'єкту, яким ці операції здійснено.
Відповідно до пп. 3.2.1. п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами.
Отже, відповідно до пп. 3.2.1 п.3.2. ст.3 Закону не є об'єктом оподаткування операції з:
1) випуску (емісії) цінних паперів,- тобто операцій, суб'єктом здійснення яких є саме емітенти;
2) розміщення у будь-які форми управління цінних паперів,- тобто операцій, суб'єктом здійснення яких може емітент та/або фінансова установа, що здійснює розміщення цінних паперів;
3) продажу за кошти цінних паперів,- тобто операцій, суб'єктом здійснення яких є власник цінного паперу (продавець), який, відповідно, може бути як емітентом, та к і іншою особою.
Щодо подальших слів «…що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону…», законодавець визначив опис саме цінних паперів як ОБ'ЄКТІВ ОПЕРАЦІЙ, а не окреслив їх СУБ'ЄКТІВ.
При цьому, визначення законодавцем емітентами цінних паперів суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до п. 1.2. ст. 1 Закону «Про податок на додану вартість» має братися до уваги в широкому розумінні, тобто - включати як юридичних осіб, та і фізичних осіб-підприємців, які, відповідно до закону, можуть бути емітентами цінних паперів.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що згідно пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з продажу за кошти цінних паперів, що здійснюються будь-якою особою - власником цих цінних паперів, незалежно від того, чи є ця особа емітентом таких цінних паперів, чи ні.
Крім того, пп. 3.2.1 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» є виключенням із загального правилу віднесення операцій до об'єкту оподаткування податком на додану вартість, передбаченого пп.3.1.1.п.3.1.ст.3. Закону.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до наступного висновку: спірні операції з продажу за грошові кошти цінних паперів (акцій) позивачем, які з точки зору податкового законодавства є операціями з продажу товару, не можуть бути віднесені до операцій, що є об'єктом оподаткування згідно пп.3.1.1.п.3.1.ст.3 Закону, оскільки щодо спірних операцій Законом встановлено чітке виключення із загального правила оподаткування, а саме - спірні операції віднесено до операцій, що не є об'єктом оподаткування згідно пп.3.2.1.п.3.2.ст.3 Закону.
Отже, донарахування позивачу за спірними операціями продажу за кошти акцій податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7 090 000,00 грн. на підставі пп. 3.1.1.п.3.1.ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим, а рішення суду першої інстанції в цій частині - таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до пп. 3.2.4 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» з об'єктів оподаткування податком на додану вартість виключено операції з обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є продажна вартість; випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, запроваджених за ліцензією Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород; прийняття ставок, у тому числі шляхом обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні, продажу негашених поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість;
Згідно Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р. №15/93, поняття «валютні цінності» включає, в тому числі, як платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.
Однак, як було зазначено вище, в розумінні податкового законодавства відповідно до п.1.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поняття «товари» включає, в тому числі, і цінні папери, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Колегія суддів приходить до висновку, що спірні операції не є операціями з випуску (емісії) та/або погашення цінних паперів, а здійснені в порядку обігу цінних паперів, у спірних операціях акції виступають саме як товар. Наведене свідчить про відсутність підстав для застосування пп.3.2.4.п.3.2.ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» до спірних операцій.
Штрафні санкції накладаються на платників податків за порушення податкового законодавства (п.17.1.ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Оскільки судова колегія прийшла до висновку про необґрунтованість та незаконність донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за спірними операціями з продажу за кошти цінних паперів (акцій), тобто про відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства, то і відсутні будь-які підстави для застосування до позивача штрафних санкцій згідно ст. 17 зазначеного Закону. Таким чином, апеляційна інстанція не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині застосування до позивача штрафних санкцій згідно пп.17.1.3.п.17.1.ст.17 зазначеного Закону.
Коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків, або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення, сплачує штраф у розмірі 50 відсотків від суми недоплати, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (пп. 17.6 п.7.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Таким чином, підставою для нарахування додатково штрафних санкцій згідно цієї норми є настання однієї з визначених вище обставин: або засудження посадової особи позивача за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків, або декларування позивачем переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування. Зазначені підстави в даному випадку відсутні.
При цьому, положення вказаної норми закону щодо «призведення в результаті до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах» може розглядатись лише як додатковий критерій для застосування спірної норми, тобто - як наслідок настання однієї з визначених вище обставин, а не як окрема обставина, а, отже, за відсутності факту настання однієї з таких обставин окремо як підстава для нарахування штрафних санкцій застосовуватись не може.
З матеріалів справи також слідує, що відповідно до податкових декларацій з ПДВ за березень 2004р. та вересень 2004р., податкових декларацій з податку на прибуток за І-й квартал та 9 місяців 2004р. (тобто - за відповідні звітні періоди щодо спірних операцій), позивачем в повному обсязі відповідно до вимог закону задекларовано суми грошових коштів, отриманих від покупців як компенсацію вартості відчужених акцій.
За таких обставин апеляційна інстанція приходить до висновку про відсутність підстав для нарахування позивачу додатково штрафних санкцій в розмірі 50% від суми недоплати.
Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції та вважає рішення в частині задоволення позовних вимог обґрунтованим.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити про арифметичну помилку, якої допустився суд першої інстанції в частині визначення розміру штрафних санкцій, відносно застосування яких судом задоволено вимоги позивача, а саме: оскільки відповідачем донараховано позивачу суму недоплати (заниження податкового зобов'язання) з податку на додану вартість в розмірі 7 090 000,00 грн., що відповідає матеріалам справи та відповідачем не оспорюється, тобто сума штрафних санкцій в розмірі 50% від суми недоплати буде дорівнювати 3 545 000,00 грн. (три мільйони п'ятсот сорок п'ять тисяч гривень), а не 3 045 000,00 грн. (три мільйони сорок п'ять тисяч гривень), як помилково зазначено в оскаржуваній постанові господарського суду від 26.03.2007р.
Отже, відповідно до вимог, викладених в Ухвалі Вищого Адміністративного суду України від 05 грудня 2006р., судова колегія з'ясувала дійсні обставини відчуження позивачем акцій за спірними договорами купівлі-продажу, встановила ким були емітовані ці акції, виходячи з встановлених обставин справи у відповідності до вимог закону, прийшла до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам податкова інспекція як суб'єкт владних повноважень не довела правомірності прийнятого нею рішення, на підставі якого заявлено позов, а отже воно підлягає скасуванню.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права. Встановлено, що відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача штрафних санкцій, натомість є всі правові підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податкової інспекції, а отже, є всі підстави для скасування оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановлення нової про задоволення позову в повному обсязі.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача на постанову Господарського суду м. Києва від 26.03.2007 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси-Інвестиції-Лізинг» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, необхідно задовольнити, в задоволенні скарги відповідача - відмовити, а постанову суду першої інстанції - в частині відмови в позові - скасувати з постановленням нової про задоволення позову повністю.
Крім того, виходячи з задоволення позову в повному обсязі, на користь ТОВ „Фінанси-Інвестиції-Лізинг" з державного бюджету підлягають стягненню судові витрати в розмірі 203,00 грн.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва - відмовити.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси-Інвестиції-Лізинг» - задовольнити.
Постанову Господарського суду м. Києва від 26.03.2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасувати, постановити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси-Інвестиції-Лізинг» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.
Визнати недійсним прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва податкове повідомлення-рішення від 07.04.2005р. №0000132304/0 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю „Фінанси-Інвестиції-Лізинг" суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 14 180 000,00 грн., в тому числі основного платежу в розмірі 7 090 000,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7 090 000,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінанси-Інвестиції-Лізинг" судові витрати в розмірі 203,00 грн..
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: суддя:
Судді: