Справа № 22-а-939/08 р. Головуючий у першій інстанції: Євсіков О.О.
Доповідач: Саприкіна І.В.
02 вересня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Бараненка І.І., Маслія В.І.
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві на постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року по справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві за участю Прокуратури м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гюнсел” про стягнення штрафних санкцій та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гюнсел” до Державної інспекції з контролю за цінами про визнання недійсним рішення, -
Державна інспекція з контролю за цінами в м. Києві звернулися до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гюнсел” про стягнення штрафних санкцій.
В свою чергу, відповідач - ТОВ «Гюнсел» подав зустрічний позов до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про визнання недійсним рішення.
Постановою Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року Державній інспекції з контролю за цінами в м. Києві в позові до ТОВ "Гюнсел" про стягнення штрафних санкцій відмовлено повністю, а зустрічний позов ТОВ "Гюнсел" до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про визнання недійсним рішення задоволено повністю: визнано недійсним рішення Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві № 260 від 09.12.2004 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач за первісним позовом подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити первісні позовні вимоги повністю, а в задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що Господарським судом м. Києва при вирішенні справи не було з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.
Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною інспекцією з контролю за цінами в м. Києві проведено перевірку відповідача з питань дотримання ним державної дисципліни цін, про що складено акт перевірки від 06,12.2004. В ході перевірки встановлено, що підприємством надаються послуги з перевезення пасажирів і багажу на 9-ти міжміських міжобласних маршрутах загального користування: Київ - Дніпропетровськ, Київ - Суми, Київ - Донецьк, Київ -Харків, Київ - Херсон, Київ - Феодосія, Київ - Косів, Київ - Одеса, Київ - Ялта. В порушення Наказу Міністерства транспорту України від 22.07.1999р. №380 "Про затвердження Тарифів на проїзд пасажирів і перевезення багажу в автобусах міжміських міжобласних маршрутів" ПП "Гюнсел" здійснювало перевезення пасажирів за тарифами, що перевищують затверджені граничні від 4,07 грн. до 25,76 грн., в результаті застосування вільних тарифів замість запроваджених для цих послуг державних регульованих тарифів. Загальна сума необґрунтовано одержаної виручки за період з жовтня 2003 р. по вересень 2004 р. склала 304856,63 грн., яка відповідно до ст. 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" (далі Закон) підлягає вилученню в доход бюджету разом зі штрафом в двохкратному розмірі.
За наслідками перевірки на підставі ст. 14 Закону Держінспекцією цін було прийнято рішення від 09.12.2004 №260 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін» на загальну суму 914569,89 грн. На адресу підприємства було направлене зазначене рішення та претензія від 09.12.2004 №152-07/1381. Відповідач за первісним позовом отримав зазначене рішення та претензію 15.12.2004, про що свідчать відмітки на рішенні та претензії.
ПП „Гюнсел" є підприємством із іноземними інвестиціями, доля іноземного капіталу в якому становить 100%.
Вартість проїзду на міжміських міжобласних автобусних маршрутах встановлена позивачем самостійно в залежності від виду маршруту і відстані проїзду. Прейскуранти вартості проїзду по міжміських міжобласних маршрутах затверджені керівником підприємства.
Позивачем укладені з власниками автостанцій (автовокзалів) угоди про продаж квитків та надання обов'язкових послуг населенню (користування інформацією, залом очікування поїздки, залом продажу квитків та інше). За надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, які придбавають проїзні квитки, справляється, відповідно, автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається власниками автостанцій (автовокзалів).
Виходячи з положень ст. 4 Закону, Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів).
Статтями 6, 7 Закону визначено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Відповідно до ст. 8 Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:
-державних фіксованих цін (тарифів);
-граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
Згідно зі ст. 9 Закону, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.
Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств (ст.. 10 Закону).
Відповідно до пп. «б» п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» № 1548 від 25.12.1996 Мінтранс за погодженням із Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських міжобласних маршрутів.
Наказом Міністерства транспорту України від 22.07.1999 № 380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 за № 498/3791, затверджено Тарифи на проїзд пасажирів і перевезення багажу в автобусах міжміських міжобласних маршрутів, які є граничними. При цьому суб'єктам підприємницької діяльності різних форм власності, які виконують пасажирські перевезення у міжміському міжобласному сполученні, дозволено самостійно знижувати Тарифи, зазначені у додатку до вказаного наказу, виходячи із економічної доцільності. Ці Тарифи застосовуються на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом, що здійснюються усіма підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю.
Відповідно до п. 6 Тарифів, умови і порядок перевезень пасажирським автотранспортом та надання інших послуг, пов'язаних з перевезеннями, а також відповідальність сторін при цьому визначаються діючими Статутом автомобільного транспорту, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.69 N 401 та Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 N 176.
Згідно з п. 1 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 N 176, перевізник - юридична або фізична особа, яка має право користування транспортним засобом та відповідний спеціальний дозвіл (ліцензію) на діяльність, пов'язану з перевезенням пасажирів.
Суд першої інстанції правомірно застосував п. 35 зазначених Правил яким встановлено, що перевізник зобов'язаний … пропонувати рівень комфорту на вибір самих пасажирів;
Відповідно до Наказу Мінтрансу від 22.07.99 №380 "Про затвердження тарифів на проїзд пасажирів і перевезення багажу в автобусах міжміських міжобласних маршрутів" існував розподіл автобусів лише на два типи: з м'якими сидіннями та автобуси загального типу. У цьому ж наказі було встановлено, що тарифи не включають податку на додану вартість і витрати, пов'язані із обслуговуванням пасажирів на автовокзалах та автостанціях.
Автобуси, які ТОВ „Гюнсел" використовує для перевезень пасажирів, пройшли перевірку визначену чинним законодавством.
Відповідно до листа від 20.09.2006 № 1.15-04-2392, фахівцями позивача проведено випробування автобусів за параметрами комфортності.
Щодо різниці між автобусами з рівнем комфортності три зірки та автобусами з м'якими сидіннями або загального типу повідомлено наступне: наявність м'яких сидінь у автобусі не визначає його повну характеристику за параметрами комфортності.
Згідно ст. 191 Господарського кодексу України визначено, що державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.
Таким чином, параметри комфортності є одними з визначальних при віднесенні автобусів до того чи іншого типу при розгляді даної справи. Як вбачається з Наказу Мінтрансу від 12.07.99 № 380, саме параметри комфортності (а не суто технічні характеристики щодо об'єму двигуна, потужності, ваги, витрат пального, пасажиромісткості тощо) покладені в основу поділу автобусів на два визначені Наказом типи - «загального типу» та «з м'яким сидінням».
Апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що автобуси, які використовує ПП "Гюнсел" у своїй діяльності з перевезення пасажирів, зважаючи на характеристики їх комфортності, не підпадають під поняття типів автобусів, наведених у Наказі Мінтрансу.
Факт надання додаткових послуг позивачем, підтверджено належними доказами.
Відповідно до листів Міністерства транспорту України №2/8-43-7496 від 17.09.2001 (за підписом державного секретаря О.П. Петренко) та Міністерства транспорту та зв'язку України №5/25-8.2-30788 від 11.11.2004 (за підписом заступника міністра С.С.Кроль) застосування ПП «Гюнсел» вільних тарифів при перевезенні пасажирів своїми автобусами на міжміських міжобласних маршрутах здійснюється правомірно
У листі Мінтрансу №2/8-43-7496 зазначено, що враховуючи те, що підприємство "Гюнсел" є підприємством з іноземними інвестиціями, яке виконує міжобласні автобусні перевезення пасажирів з використанням комфортабельних автобусів класу "Люкс", що працюють в експресному режимі руху з наданням додаткових послуг (харчування, мобільний зв'язок, відеомагнітофон, кондиціонер, періодичні видання), йому, до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 №1548 в частині відміни державного регулювання тарифів на послуги з перевезень пасажирів і багажу автобусами міжміських міжобласних маршрутів, як виняток, надається право подовжити термін надання послуг з перевезень пасажирів та багажу на цих маршрутах за вільними тарифами. У листі МТЗУ №5/25-8.2-30788 від 11.11.2004 зазначено, що Міністерство транспорту та зв'язку України підтверджує правомірність листа Мінтрансу від 17.09.01р. №2/8-43-7496 як на той час, так і на даний час і вважає, що ГШ "Гюнсел" при запровадженні вільних тарифів на перевезення пасажирів своїми автобусами на міжміських міжобласних рейсах не порушувало наказу Мінтрансу від 22.07.99 №380 "Про затвердження тарифів на проїзд пасажирів і перевезення багажу в автобусах міжміських міжобласних маршрутів".
Таким чином, Мінтранс у відповідності до своїх повноважень та за погодженням з Мінекономіки надав ПП "Гюнсел" право на застосування вільних тарифів при перевезенні пасажирів на міжміських міжобласних маршрутах, надсилаючи такий лист ПП "Гюнсел", Мінтранс та Мінекономіки діяли у відповідності до Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 507-ХІІ від 03.12.1990.
Згідно з пп. 24 п. 4 Указу Президента України «Про Положення про Міністерство транспорту і зв'язку України», Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює повноваження щодо регулювання цін (тарифів).
Що стосується правового статусу підприємства з іноземними інвестиціями, що визначається у сукупності його прав і обов'язків, то відповідно до ст. 19 Закону України «Про режим іноземного інвестування», підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.
Відповідно до п. З ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» № 93/06-ВР від 19.03.1996 визначено, що підприємство з іноземними інвестиціями -підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.
Отже, апелянт при здійсненні своєї господарської діяльності діяв у межах вищезазначеного спеціального законодавства, який визначає особливості діяльності підприємств із іноземними інвестиціями та особливості регулювання цін. ПП «Гюнсел» правомірно визначено умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну (тарифи) на них.
З наведеного можна зробити висновок, що суд першої інстанції правомірно задовольнив зустрічні позовні вимоги та відмовив в задоволенні первісних позовних вимог.
Тому висновок суду, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, вийшов за межі своєї компетенції, що призвело до незаконного застосування штрафних санкції до позивача двічі по одному і тому ж порушенню, є правомірним.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам Держінспекція як суб'єкт владних повноважень не довела правомірності прийнятого нею рішення, на підставі якого заявлено позов про стягнення штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Встановлено, що відсутні будь-які правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, натомість є всі правові підстави для скасування рішення Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві № 260 від 09.12.2004 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, а отже, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається. Тому, апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві на постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року по справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві за участю Прокуратури м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гюнсел” про стягнення штрафних санкцій та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гюнсел” до Державної інспекції з контролю за цінами про визнання недійсним рішення, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційної скарги Державній інспекції з контролю за цінами в м. Києві - відмовити.
Постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: