Справа № 22-а-907/08 р. Головуючий у першій інстанції: Шабунін С.В.
Доповідач: Саприкіна І.В.
02 вересня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Бараненка І.І., Маслія В.І.
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами у Київській області на постанову Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 року по справі за позовом Комунального підприємства „Готельно-гуртожитковий комплекс” до Державної інспекції з контролю за цінами у Київській області про визнання недійсним рішення, -
КП «Готельно-гуртожитковий комплекс» звернулися до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Київській області про визнання недійсним рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін № 3 від 28.02.2002 року.
Постановою Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення. Зазначає, що постанову винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне встановлення юридичної сутності та характеру спірних правовідносин.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів знаходить, що при вирішенні даного спору Господарським судом м. Києва було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, правильно встановлені обставини, що мають значення для справи та вірно вирішено заявлений спір.
При цьому апеляційна інстанція виходить з того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо належного обґрунтування позовних вимог, а тому задовольнив їх.
Виходячи з матеріалів справи, 28.02.2002 року Державною інспекцією з контролю за цінами у Київській області прийнято рішення № 3 "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін", яким до позивача застосовані фінансові санкції за порушення вимог розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 19.04.2000р. №195 та п.38 Типового положення про гуртожиток, затвердженого постановою РМ Української РСР від 03.06.86 №208. Керуючись ст. 14 Закону України "Про ціни та ціноутворення", відповідач прийняв рішення про вилучення у позивача в дохід місцевого бюджету м. Вишневе коштів у сумі 145451,70 грн.
Дане рішення прийняте відповідачем на підставі акту № 00037 від 06.02.2002 року, складеного за результатами перевірки позивача щодо правильності застосування плати за проживання громадян в гуртожитках.
Як вбачається з акту перевірки, висновок про порушення позивачем державної дисципліни цін зроблений відповідачем на підставі того, що позивачем було завищено плату за проживання в гуртожитках № 6 та № 7, розташованих у м. Вишневе по вул. Святошинська, № 42 та № 46 за період з 01.01.1999 по 01.01.2002р. Зокрема, при розрахунку плати за проживання в січні-квітні 1999 року застосовано квартплату 0,77 грн. за 1 кв. м, в травні 1999р.-грудні 2001р. - 0,72 грн. замість 0,32 грн. за кв.м. Враховуючи результати перевірки ДКП «Готельно-гуртожитковий комплекс» в частині правильності нарахування мешканцям гуртожитків № 6 та № 7 квартплати та вартості комунальних послуг, зайво нараховано 153 697,33 грн., з урахуванням 83 % проплати становить 127 568,80 грн., недонараховано 54 842,90 грн., загальна сума складає 127 568,80 грн. - 54 842,90 грн. = 72 725,90 гри.
Виходячи з п.1.1 Статуту Комунальне підприємство «Готельно-гуртожитковий комплекс» с правонаступником Державного комунального підприємства «Готельно-гуртожитковий комплекс».
На підставі викладеного апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що питання розміру одержаної позивачем виручки та правомірності винесення відповідачем оспорюваного рішення було розглянуто у межах провадження у справі № 93/3-2004, за результатами якого господарським судом Київської області було винесено рішення від 24.03.04р. Чинність вказаного рішення господарського суду на даний час сторонами не заперечується.
В акті № 00037 від 06.02.2002 зазначено, що відповідачем порушено вимоги розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 19.04.2000 № 195 «Про розмір плати за користування житлом (квартирна плата) та утримання житла в Київській області» та пункт 38 «Типового положення про гуртожиток», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208, згідно з вимогами яких громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду, в населених пунктах Київської області. Відповідно до вищезазначеного розпорядження № 195 розмір плати за 1 кв. м загальної площі становить 0,32 грн.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ціни та ціноутворення» цей закон поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.
Статтею ст. 23 Закону України «Про підприємства в Україні», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами.
Виходячи з положень ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» (далі Закон) встановлено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. У відповідності до ст.7 названого закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Стаття 8 Закону передбачено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
Відповідно до ст. 4 Закону Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)», встановлення граничних розмірів плати за проживання в гуртожитку громадян, що перебувають в Україні на законних підставах, віднесено до повноважень обласних державних адміністрацій.
02.08.96р. Київською обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 432, яким граничний розмір за проживання робітників і службовців було встановлено у розмірі 1 500 000 крб. за 1 місце.
Також Київською облдержадміністрацією прийнято розпорядження за № 195 від 19.04.2000р. «Про розмір плати за користування житлом (квартирної плати) та утримання житла в Київській області», де пунктом 1 встановлено плату за користування житлом (квартирну плату) та за утримання житла в межах норм, визначених законодавством.
Відповідно до додатку до вищевказаного розпорядження в населених пунктах Київської області, зокрема, м. Вишневе, розмір плати у гривнях за 1 кв. м загальної площі встановлено 0,32 грн. за кв. м.
Таким чином, вище згадані норми законодавства регулюють порядок встановлення розміру плати за користування житлом та утримання житла в Київській області.
Щодо посилань позивача на відповідність розміру плати за проживання в його гуртожитку нормам діючого житлового законодавства, суд зазначає, що згідно ст. 130 Житлового кодексу України від 30 червня 1983 р. N 5464-Х порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР. Статтею 131 Житлового кодексу України передбачено законодавче затвердження Примірного положення про гуртожитки, згідно якої, дане положення затверджується Радою Міністрів Української РСР, міністерствами, державними комітетами і відомствами СРСР за погодженням з відповідними профспілковими і комсомольськими органами.
Згідно п. 38 розділу VI „Примірного положення про гуртожитки", затвердженого постановою Ради Міністрів України від 03.06.1986 № 208 громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.
З ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.11.2006 року, вбачається, що при новому розгляду спору необхідно було дослідити питання про те, ким саме і в якому порядку було затверджено тарифи на оплату проживання в гуртожитках, оскільки позивач с державним комунальним підприємством і тарифи, що ним застосовуються, повинні затверджуватися відповідним виконавчим комітетом ради.
Відповідно до п. 2 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і в межах, визначених законодавством, тарифів, щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що оскільки підприємство позивача перебуває в державні комунальній власності, встановлення тарифів, щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, що відбувається в порядку і в межах, визначених законодавством.
Крім того, відповідно до абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважних органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» (далі Постанова), повноваження, зазначені у додатку до Постанови, не поширюються на тарифи, що встановлюються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
З огляду на викладене, позивачем правомірно стягувалася плата з мешканців гуртожитків на підставі погоджених Вишнівською міською радою кошторисів у відповідності до встановленої п. 2 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» компетенції щодо підприємств комунальної власності.
Згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.2001 № 298/519, при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, необгрунтовано одержана суб'єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.
Таким чином, позивачем не порушено порядок встановлення і застосування цін, зокрема, плати за проживання в гуртожитку комунальної власності, тому висновки відповідача про необґрунтоване одержання позивачем виручки спростовуються встановленими судом обставинами, що виключає можливість застосування відповідальності у вигляді нарахування штрафних санкцій та вилучення спірних сум в дохід бюджету.
Отже,судова колегія приходить до висновку, що рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Київській областіпро застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін № 3 від 28.02.02р.. згідно якого з Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" стягнуто 145 451.70 грн. штрафних санкцій, підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, згідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого відповідачем зроблено не було.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. За таких підстав апеляційна скарга Державної інспекції з контролю за цінами у Київській області на постанову Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 року по справі за позовом Комунального підприємства „Готельно-гуртожитковий комплекс” до Державної інспекції з контролю за цінами у Київській області про визнання недійсним рішення - підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія
В задоволенні апеляційної скарги Державній інспекції з контролю за цінами у Київській області - відмовити.
Постанову Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: