Суддя - доповідач - Міронова Г.М.
Головуючий 1 інстанції - Ісаєнко Ю.А.
Україна
Іменем України
17 листопада 2007 року справа № 22-а-12897/08
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого:Міронової Г.М.
суддівГорбенко К.П., Яманко В.Г.
при секретарі Білоус К.І.
за участю представників:
позивача
відповідача
Чебаненка Є.О. - по довіреності
Лапіги М.О. - по довіреності
розглянувши апеляційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю “Стел”
м. Маріуполя Донецької області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від05 вересня 2008 року
У адміністративній справі№ 2-а-16298/08 (суддя Ісаєнко І.А.)
за позовом
до
про
Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
товариства з обмеженою відповідальністю “Стел”
м. Маріуполя Донецької області
стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 10 213, 35 грн.,
У серпні 2008 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду із вищевказаним позовом.
ПостановоюДонецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2008 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції, ТОВ «Стел» подало апеляційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову скасувати, та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимоги відмовити.
Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення на скаргу, колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.2001 р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 «Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Згідно з п. 14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна), затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.2004 р. № 338, за 2007 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу - 67 осіб. Фактично на підприємстві відповідача у 2007 році працевлаштовані 2 інваліда. За розрахунком позивача підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда за 2007 рік у сумі 9816 грн. 42 коп.
Крім того, порушення термінів сплати, тягне за собою нарахування пені у розмірі 396 грн.93 коп., у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліда у 2007 році у загальній сумі10213 грн. 35 коп.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідіву порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Згідно з п.п. 5, 10-14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідівз урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
А як було вказано вище, стаття 18 Закону передбачає, що безпосередньо інвалід звертається для працевлаштування на підприємства та в організації.
Як було встановлено, у 2007 році відповідач направляв до Маріупольского міського центру зайнятості відповідну звітність з визначенням відомостей про необхідність працевлаштування інваліда, що говорить про вжиття заходів товариством для пошуку працівника з метою дотримання нормативу, але центром зайнятості інваліди на роботу не направлялися.
Крім того, п.п. 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали, надані представником позивача при апеляційному розгляді, оскільки в суді 1 інстанції справа була розглянута за їх відсутністю, свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Заявлені до стягнення санкції є адміністративного-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238,241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.
Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Позивачем вимоги за позовом у повному обсязі не доведені.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції постанова була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права і за таких умов позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Повний текст виготовлено 19 листопада 2008 року.
Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стел» - задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2008 року у адміністративній справі № 2-а-16298\08 за позовом Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Стел» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 10 213, 35 грн. - скасувати.
В задоволенні позову Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Стел» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 10 213, 35 грн. - відмовити за безпідставністю.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня виготовлення повного тексту.
Головуючий: Г.М.Міронова
Судді: К.П.Горбенко
В.Г.Яманко