2
Справа №0907/2-8300/2011
Провадження № 22ц/779/464/2013 Категорія 20
Головуючий в 1 інстанції - Шамотайло О.В.
Суддя-доповідач - Вакарук В.М.
21 лютого 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої: Вакарук В.М.
суддів: Меленко О.Є., Соколовського В.М.
секретаря: Бойчука Л.М.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 грудня 2012 року,-
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 грудня 2012 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень. Визнано недійсним договір купівлі продажу нежитлових підвальних приміщень, площею 345,1 м 2, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 посвідчений 06.08.2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 94, 10 грн. по оплаті судового збору.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що жодного наміру щодо фіктивності правочину у відповідача та позивача не було, договір був направлений на настання правових наслідків та в подальшому погашенню позивачкою частини кредиту за рахунок отриманих коштів. Судом не взято до уваги, що позивач своїм підписом на договорі підтвердила факт проведення зі сторони відповідача повного розрахунку за придбані нежитлові підвальні приміщення та відсутність щодо нього будь-яких претензій. Щодо відсутності акту передачі приймання нежитлових підвальних приміщень, то його завірена копія зберігалася в матеріалах справи Івано-Франківського ОБТІ, що свідчило про наявність оригіналу на момент реєстрації права власності. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Задовільняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності вимог позивачки та відсутності жодних доказів того, що договір купівлі продажу майна укладався з метою настання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
В засіданні апеляційної інстанції представники апелянта ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вимоги скарги підтримали, представник позивачки ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги заперечила, третя особа в судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності є правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Встановлено, що 06.08.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі продажу нежитлових підвальних приміщень, відповідно до якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 нежитлові підвальні приміщення по АДРЕСА_1 вартістю 611 172 грн. /а.с. 7-8/.
Відповідно до вимог ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Із матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваному договорі купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень сторони зазначили всі істотні його умови, які ними виконані. Зокрема, в п.5 даного договору зазначено, що кошти в сумі 611 171 грн. покупець /відповідач/ сплатив продавцю /позивачу/ в повному об'ємі під час підписання цього договору.
Також в п.8 даного договору передбачено, що продавець-ОСОБА_2. зобов"язана в день нотаріального посвідчення даного договору передати покупцю-ОСОБА_3 по Акту прийому-передачі, придбані ним за цим договором нежитлові підвальні приміщення, а покупець зобов"язаний їх прийняти і даний акт є невід"ємною частиною цього договору.
Посилаючись на те, шо договір купівлі-продажу був укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, а отже фіктивним, позивачка зазначала про те, що з метою збереження своїх активів від звернення стягнення на все нерухоме майно у зв'язку з кредитною заборгованістю перед банком, вона переоформила частину свого майна, в тому числі і спірні приміщення, на виконавчого директора - відповідача ОСОБА_3 При цьому ніяких грошових розрахунків між сторонами не проводилося, оскільки всі ці угоди, в тому числі і спірний договір купівлі-продажу, були фіктивними на час їх укладення по взаємній домовленості між ними.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 заперечує фіктивність даної угоди, вказуючи на те, що в самому договорі зазначено про проведення розрахунку між сторонами за вказані нежитлові приміщення. Однак, жодних доказів з приводу внесення ним 611.172.00 грн. за придбані нежитлові приміщення, враховуючи те, що сторони є суб'єктами підприємницької діяльності, не представлено.
Проводячи системний аналіз всіх зібраних по справі доказів, колегія суддів прийшла до висновку, що спірний договір дійсно був фіктивним виходячи з наступного. Встановлено, що між сторонами в той період було укладено декілька договорів купівлі-продажу нерухомого майна і даний факт підтверджується представленими представником апелянта копій двох договорів, укладених в цей же день що і спірний договір - 06.08.2009 року: договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 /в цьому ж будинку що і спірні нежитлові приміщення / на суму 555.155.00 грн. та договір купівлі-продажу автомобіля марки MITSUBISHI на суму 79.911,73 грн., із долученими до них такими ж податковими накладними, що і до спірного договору.
При цьому, як представник апелянта, так і представник позивачки підтвердили в судовому засіданні апеляційного суду, що дійсно зазначені угоди між сторонами укладалися, однак, по взаємній домовленості вони в 2010 році в нотаріальному порядку були розірвані. При цьому, жодних доказів того, що відповідачем поверталися кошти за придбану у позивачки нерухомість, суду не представлено.
Крім того, із досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема звітів суб'єкта суб'єктами підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 за четвертий квартал 2008 року та четвертий квартал 2009 року /які фіксують обсяг виручки за звітний період з наростаючим підсумком/, встановлено, що в жодному із них не зазначено про сплату ним вищезазначених сум за придбання нерухомого та рухомого майна, чи повернення цих коштів після розірвання вищезазначених угод. У зв'язку з чим не заслуговують на увагу посилання представника апелянта на акт документальної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_2 /а.с.1164-173/.
Судом першої інстанції правильно також встановлено, що в порушення вимог ч.1 ст.334 ЦК України та п.8 спірного договору купівлі-продажу майно продавцем не передавалося, а покупцем не приймалося, оскільки відсутній оригінал акту-передачі цього майна, який є невід'ємною частиною цього договору.
Таким чином, враховуючи вищезазначені порушення вимог чинного законодавства, а також порушення вимог ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, ч.1 ст.234 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому з наведених мотивів в апеляційній скарзі, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 26 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу її проголошення.
Головуючий: Вакарук В.М.
Судді: Меленко О.Є.
Соколовський В.М.