18 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Нагорняка В.А.,
Хопти С. Ф., Черненко В.А.,
розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто», про визнання договору позики недійсним, визнання фактично вчиненим договору купівлі-продажу квартири, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, стягнення коштів і процентів за користування грошовими коштами та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики. Він вважав, що зазначений договір є недійсним, оскільки є удаваною угодою, а саме правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, а саме для приховання фактичної домовленості про продаж квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 710 тис. доларів США на умовах розстрочення платежу терміном на один рік, зі сплатою в цей день першого внеску в розмірі 84 900 доларів США. Отже, боргових зобов'язань між сторонами не існувало, правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків, його було укладено з метою уникнення ОСОБА_3 втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та тривалості терміну розрахунку за квартиру.
Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати договір позики від 15 травня 2010 року удаваним правочином, як такий, що вчинений з метою приховати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22 травня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним; стягнути з ОСОБА_3 433 960 доларів США сплачених на виконання договору, 253 568 грн 85 коп. процентів за користування грошовими коштами та 50 тис. доларів США на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано договір позики від 15 травня 2010 року, укладений між ним і ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 з іншої сторони, удаваним; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 433 960 доларів США, проценти в розмірі 253 568 грн 85 коп. за користування коштами за період з 22 травня 2010 року до 23 листопада 2011 року; у решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, та ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2012 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У лютому 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального закону, а саме ст. ст. 203-216, 225, 1046-1050 ЦК України.
На підтвердження викладених у заяві доводів ОСОБА_3 додано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2011 року, від 12 квітня 2011 року, від 28 вересня 2011 року, від 8 лютого 2012 року, від 24 липня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та ухвали Верховного Суду України від 11 березня 2008 року, від 11 серпня 2009 року, від 29 жовтня 2010 року постановлені за результатом розгляду, на його думку, аналогічних справ.
Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Крім того, відповідно до роз'яснень наданих у п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 «Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України» постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі й не відбулося застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті, тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року скасовано рішення суду нижчої інстанції із передачею справи на новий розгляд, тобто остаточно вирішення спору та викладення правової позиції судом касаційної інстанції не відбулося.
Отже, розглянувши заяву ОСОБА_3, колегія суддів не знаходить підстав для допуску заяви до провадження Верховного Суду України.
Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
У допуску заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто», про визнання договору позики недійсним, визнання фактично вчиненим договору купівлі-продажу квартири, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, стягнення коштів і процентів за користування грошовими коштами та відшкодування моральної шкоди до провадження Верховного Суду України відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.А. Нагорняк
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко