іменем україни
6 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.
суддів: Євтушенко О.І., Журавель В.І.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом державного підприємства Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди,
за касаційною скаргою державного підприємства Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року,
У березні 2012 року державне підприємство Науково-дослідного технологічного інституту приладобудування (далі - ДП Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування заподіяної підприємству матеріальної шкоди в сумі 34 317,64 грн на підставі ст. ст. 134, 135-1 КЗпП України.
Посилалися на те, що відповідачка ОСОБА_3 обіймала посаду директора відокремленого підрозділу Дитячого оздоровчого табору «Ровесник» (сел. Сімеїз), який входить до складу ДП Науково-дослідного технологічного інституту приладобудування (м. Харків), з нею був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, при її звільненні з посади директора була виявлена недостача матеріальних цінностей в сумі 5737 грн 50 коп, про що складено акт і зроблено розрахунок про заподіяні збитки відповідно до Постанови КМ України № 116 від 22 січня 1996 року. Сума збитків становила 34 317,64 грн. Підставою для стягнення завданих збитків вважає наявність акта інвентаризації матеріальних цінностей по підрозділу ПЗОВ «Ровесник», в якому відображена сума недостачі за фактичним обліком майна, яке значиться на бухгалтерському обліку, на суму 5737,59 коп, розрахунок суми збитків від недостачі на суму 34 317,64 грн. та договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений з відповідачем 15 березня 2012 року.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2012 року залишено без змін.
У касаційній скарзі генеральний директор ДП Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування - Замірець М.В. порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень і просить справу направити до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявлені позовні вимоги необґрунтовані та не доведено факт передачі і прийняття відповідачкою товарно-матеріальних цінностей та її вини в спричиненні збитків підприємству, з посиланням на ст. ст. 130, 134 КЗпП України.
Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За змістом ч. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
За змістом ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. N 348, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).
За змістом ч. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», вирішуючи спори про відшкодування шкоди, заподіяної зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), суди повинні мати на увазі, що на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП несуть матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку працівники, які допустили зіпсуття або знищення цих цінностей у ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад, майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відповідальність покладається у відповідності зі ст. 132 КЗпП також в межах середнього місячного заробітку. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
За змістом ч. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що на підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням.
До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило.
Судом установлено, що наказом ДП Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування № 6-пр від 11 березня 2010 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу з 11 березня 2010 року на посаду директора Дитячого оздоровчого табору «Ровесник» с. Сімеїз Автономної Республіки Крим.
15 березня 2010 року з відповідачкою був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким вона прийняла на себе матеріальну відповідальність, а тому за чинним законодавством України несе відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей згідно з додатками до договору: відомість № 1 (основні засоби) і відомість № 2 (малоцінних і швидкозношувані предмети).
Згідно з наказом № 11-з про припинення трудового договору ОСОБА_3 була звільнена з 20 травня 2011 року.
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 наказом № 53 від 16 травня 2012 року була призначена комісія з інвентаризації товаро-матеріальних цінностей у ПЗОВ «Ровесник» у період з 18 травня 2011 року по 20 травня 2011 року, відповідно до п. 2 наказу в термін до 23 травня 2011 року комісія зобов'язана була надати на затвердження акт приймання-передачі матеріальних цінностей.
Відповідно до трудового законодавства України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України).
Разом з тим судом не з'ясовано, у зв'язку з чим відповідачка підписавши договір про повну матеріальну відповідальність не провела інвентаризацію матеріальних цінностей, оскільки саме вона була керівником дитячого оздоровчого табору «Ровесник».
Суди також не перевірили, чи віднесена посада відповідачки до переліку посад, який за законом укладений договором про повну матеріальну відповідальність.
Зазначених положень закону суди попередніх інстанцій не врахували та прийшли до передчасного висновку про відсутність підстав для застосування законодавства, яке регулює відповідальність працівників за заподіяні ними підприємству збитки. При цьому, не врахував, що в разі відсутності підстав для покладення на працівника обов'язку повністю чи частково відшкодувати заподіяну підприємству шкоду (ст. ст. 133, 134 КЗпП України), працівник, з вини якого заподіяно шкоду, несе матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку (ст. 132 КЗпП України).
З урахуванням наведеного, рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2012 року та ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року підлягають скасуванню, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. ст. 336, 338, 344 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу державного підприємства Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді:О.І. Євтушенко В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік