13 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Савченко В.О., Фаловської І.М.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту мешкання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 8 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 липня 2012 року,
встановила:
У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом посилаючись на те, що з 12 квітня 2002 року вона стала проживати разом з ОСОБА_4 в квартирі її батьків за адресою: АДРЕСА_1, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.
Зазначала, що восени 2002 року вони купили житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, який було оформлено на ОСОБА_4
З моменту купівлі спірного будинку вони стали спільно проживати в ньому, а 19 жовтня 2007 року офіційно зареєстрували шлюб.
У позовній заяві ОСОБА_3 просила встановити факт проживання ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 12 квітня 2002 року по 18 жовтня 2007 року, здійснити поділ спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 8 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 липня 2012 року, позов задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 12 квітня 2002 року по 18 жовтня 2007 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку з належними до нього господарськими та побудованими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про визнання права власності по Ѕ частині спірного житлового будинку, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив із того, що все майно, що належить сторонам, є їхньою спільною сумісною власністю, посилаючись при цьому на норми ч.1 ст. 74 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Проте суд неправомірно застосував норми Сімейного кодексу України та положення ст.372 Цивільного кодексу України до правовідносин, які мали місце до моменту набрання чинності цими Кодексами - до 1 січня 2004 року.
Вирішуючи спір щодо майна, набутого в період незареєстрованих шлюбних відносин, суд першої інстанції повинен був застосовувати норми цивільного законодавства, які регулюють спільну часткову власність.
Зокрема, частка в майні цих осіб повинна визначатися в разі спору залежно від ступеня участі кожного з них у його набутті.
Згідно ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинний на момент придбання спірного будинку, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Відповідно до п. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У порушення норм ст. ст. 10, 57, 60, 212, 213 ЦПК України, відхиляючи доводи відповідача про те, що спірний будинок був придбаний за кошти, які належали йому особисто, суд за відсутності будь-яких письмових доказів прийняв доводи позивача про те, що вона проживала однією сім'єю з відповідачем і визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину вказаного будинку, залишивши поза увагою, що ОСОБА_3 повинна була довести розмір свого вкладу в придбання спірного будинку та наявність домовленості сторін про створення спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.
Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ухвалюючи рішення, суд не врахував, що спірний будинок є особистою власністю ОСОБА_4 на підставі рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2002 року, яким визнано договір купівлі-продажу дійсним та визнано право власності за ОСОБА_4 (а.с.13).
Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. ст. 303, 312 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки при розгляді справи судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 8 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 липня 2012 року, скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О.Савченко
І.М.Фаловська