13 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О.,Гримич М.К., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - орган опіки і піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про вселення, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_9, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року,
У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - орган опіки і піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про вселення її та малолітніх дітей, а саме дочки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, до спірної квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що відповідачі є батьками її колишнього чоловіка ОСОБА_12, шлюб з яким було розірвано 19 серпня 2011 року. Від цього шлюбу вона з ОСОБА_12 мають двох малолітніх дітей дочку ОСОБА_10 та сина ОСОБА_11, які проживають разом з нею. Разом з дітьми вона зареєстрована в спірній квартирі АДРЕСА_1, яка належить відповідачам у справі.
До розірвання шлюбу вона проживала разом з чоловіком ОСОБА_12 в квартирі АДРЕСА_3. Іншого житла в м. Києві вона не має. В квартирі по вулиці Ахматової вона не може проживати, оскільки дана квартира належить на праві власності іншим двом особам (колишній чоловік та його перша дружина).
Її та двох малолітніх дітей зареєстрували в спірній квартирі відповідачів за їх письмових дозволів. Відповідачі в спірній квартирі не проживають і мають інше житло в сільській місцевості, яке їх влаштовує. Син відповідачів, її колишній чоловік, весь час обіцяв їй, що вона разом з дітьми у грудні 2011 року переїде на постійне місце проживання за місцем реєстрації, так як він домовився зі своїми батьками, однак її позбавили права проживати за місцем реєстрації, оскільки до спірної квартири заселили квартирантів, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року, позов задоволено частково.
Вселено ОСОБА_6 та малолітніх дітей ОСОБА_10, ОСОБА_11 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_6 та малолітнім дітям ОСОБА_10, ОСОБА_11 в проживанні та користуванні вказаною квартирою.
В частині позовних вимог про зобов'язання відповідачів віддати позивачеві дублікат ключів відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_9 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, керувався нормами ст. ст. 64, 156, 160, 161 ЖК України та виходив з того, що позивач та неповнолітні діти були зареєстровані в спірній квартирі у відповідності з вимогами законодавства, вони позбавлені можливості вселитися в спірну квартиру і проживати там, оскільки є перешкоди, а саме проживання квартирантів, що підтвердили самі відповідачі. Житлові права позивача та дітей порушено, тому вони підлягають захисту шляхом вселення їх до спірної квартири.
Повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачам у справі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з 17 листопада 1993 року.
В спірній квартирі, станом на 19 серпня 2011 року, були зареєстровані відповідачі, їх син ОСОБА_12, його дружина ОСОБА_6 та діти останніх ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 серпня 2011 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 розірвано.
Згідно акту комісії у складі майстра т/д № 7 та мешканців-сусідів будинку АДРЕСА_1, затвердженого начальником ЖРЕО-420 від 25 липня 2012 року (а. с. 107), позивач ОСОБА_6 та діти ОСОБА_10 та ОСОБА_11 протягом останніх п'яти років не проживали у спірній квартирі.
З довідки Дніпровського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 18 липня 2012 року (а. с. 108) вбачається, що позивач ОСОБА_6, її чоловік ОСОБА_12 та діти ОСОБА_10 і ОСОБА_11 протягом останніх шести років у спірній квартирі не проживають.
З довідок прокуратури м. Ужгорода та Ужгородської міської ради Закарпатської області (а. с. 120, 121) вбачається, що неповнолітня ОСОБА_10 з 13 травня 2009 року та неповнолітній ОСОБА_11 з 26 грудня 2011 року по 04 травня 2012 року відвідували дошкільне відділення НВК «Гармонія» у м. Ужгороді по вул. Доманинській 263.
Наведені вище обставини свідчать, що позивач та її діти у спірній квартирі протягом останніх років не проживали.
Відповідно до вимог ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 156 ЖК України визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Частиною другою статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною третьою цієї статті визначено, що якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Наведеними нормами права визначено підстави набуття і збереження за особою права на проживання в житловому приміщенні приватного житлового фонду, до якого відноситься спірна квартира.
Судами належної правової оцінки цим нормам права не надано, обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи не з'ясовано, доводи позивача та відповідачів належним чином не перевірено.
Так, суди не надали належної правової оцінки тому факту, що позивач та її неповнолітні діти протягом значного терміну в спірній квартирі не проживають, що підтверджується наведеними вище документами. Судами взагалі не з'ясовано, чи проживали вони коли-небудь у спірній квартирі. Також, судами не досліджено в повній мірі підстави вселення ОСОБА_6, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 до спірної квартири, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що вони вселилися до квартири за згоди її власників, не з'ясовано в якості членів сім'ї чи наймачів вони були зареєстровані у квартирі (довідка про їх реєстрацію у спірній квартирі датована тим самим числом коли розірвано шлюб між позивачем та ОСОБА_12.).
За таких обставин, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідність вимогам закону, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись нормами ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу, подану представником ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_9, - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді:В.С. Висоцька М.К. Гримич В.О. Савченко І.М. Фаловська