13 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про стягнення збитків від інфляції, три проценти річних та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року,
У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 жовтня 2007 року управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області прийняло його заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а 8 січня 2008 року відмовило в призначенні пенсії на пільгових умовах. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2009 року дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах визнано неправомірними та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області розглянути питання щодо призначення йому відповідної пенсії. 22 квітня 2009 року відповідач повторно відмовив у призначенні пенсії. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року визнано неправомірною відмову відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язано останнього призначити і виплатити йому пенсію за віком на пільгових умовах у період з 4 жовтня 2007 року, тобто з дня прийняття заяви про призначення пенсії. 27 липня 2011 року відповідачем здійснено виплату пенсії у розмірі 30 222 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на його користь компенсацію за затримку виплати пенсії у розмірі 5 628 грн 88 коп., три проценти річних у розмірі 1 587 грн 49 коп. та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 7 травня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на користь позивача 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, сторони звернулися до суду з апеляційними скаргами.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2012 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або вирішити питання по суті.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Скасовуючи рішення місцевого суду із закриттям провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до положення ст. ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов містить вимоги щодо визнання неправомірними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час вирішення справи, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Статтею 3 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Статтею 56 Конституції України передбачено кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З матеріалів справи вбачається, що спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та пов'язаний з вирішенням питання стягнення збитків від інфляції, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди.
Так, позов подано на підставі ч. 1 ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, ст. ст. 46, 56 Конституції України.
Скасовуючи рішення районного суду із закриттям провадження у справі, апеляційний суд не з'ясував усіх обставин, що мають процесуальне значення при вирішенні питання про закриття провадження у справі, підстави позову та правовідносини, які виникли між сторонами.
Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною й підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська