іменем україни
13 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Луспеника Д.Д.
суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 29 жовтня 2012 року, -
У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 2 360 тис. грн.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 11 жовтня 2007 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відповідачу повноважень її представника перед третіми особами та складена довіреність з метою оформлення на її ім᾽я житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1. 19 грудня 2007 року відповідач, діючи від її імені, уклав з ОСОБА_3. договір купівлі - продажу вказаного житлового будинку літ. «А» з надвірними спорудами за 2 360 тис.грн. Зазначала, що отримані від продажу будинку грошові кошти відповідач їй не передав.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. грошову суму у розмірі 2 360 тис. грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 29 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач в порушення умов договору доручення не передав довірителю грошові кошти, отримані ним за договором купівлі - продажу належного позивачці будинку та земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що обов'язок передачі грошових коштів на відповідача не покладався, домовленість, яка була досягнута сторонами по справі до оформлення довіреності, має усну форму, а тому надання відповідачем доказів передачі позивачу грошових коштів у даному випадку не вимагається.
Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами установлено, що 11 жовтня 2007 року ОСОБА_1, діючи за попередньою домовленістю, на підставі нотаріально посвідченої довіреності довірила ОСОБА_2 представляти її інтереси у всіх установах, підприємствах та організаціях м. Севастополя, у тому числі в установах землевпорядкування та у Севастопольському міському головному управлінні по земельних ресурсах, з питань здачі, оформлення та одержання будь-яких документів, в тому числі Державного акта на право власності на земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_1, на її ім᾽я з правом подальшого розпорядження (продажу, міни, здачі в іпотеку, в оренду та суборенду), належною їй вищезазначеною земельною ділянкою та належним їй на праві власності житловим будинком, з належними побутовими та господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за ціну та на умовах за його розсудом. Для чого відповідачу надано, зокрема, право отримувати та сплачувати належні гроші. Довіреність видана строком на три роки без права передоручення.
ОСОБА_2, діючи на підставі вище зазначеної довіреності, від імені ОСОБА_1 19 грудня 2007 року уклав договір купівлі-продажу житлового будинку літ.«А» з надвірними будівлями, вцілому, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Продаж зазначеного нерухомого майна за домовленістю сторін проведений за 2 360 тис. грн. Розрахунок за продане майно проведений у повному обсязі.
ОСОБА_1 2 лютого 2010 року скасувала довіреність на представлення інтересів з правом подальшого розпорядження земельною ділянкою та житловим будинком від 11 жовтня 2007 року, про що відповідач був повідомлений Третьою Севастопольською державною нотаріальною конторою листом від 2 лютого 2010 року.
Згідно із ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов᾽язана вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.
Відповідно до ст. 1006 ЦК України повірений зобов᾽язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв᾽язку з виконанням доручення.
Відповідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що їх регулюють, дійшов вірного висновку про те, що спір про повернення коштів базується виключно на правовідносинах, що випливають з договору між довірителем (позивачем) і повіреним (відповідачем), надав оцінку суті та істотним умовам цього договору, врахувавши, які саме зобов᾽язання несе повірений за договором доручення (ст. 1000 ЦК України), урахувавши при цьому, що відповідачем жодних доказів у підтвердження того, що грошові кошти були ним передані позивачу не надано.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, дійшов невірного висновку про те, що довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 вчинити певні дії, не має ознак договору доручення, а тому вирішення спору з урахуванням ст.ст. 1000, 1006 ЦК України є помилковим.
Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 29 жовтня 2012 року скасувати, заочне рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 травня 2012 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
В.А. Черненко