06 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Трест Міськбуд-4», управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві про відшкодування шкоди у зв'язку із травмою на виробництві, за касаційною скаргою управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2012 року,
У липні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював на відкритому акціонерному товаристві «Трест Міськбуд-4» (далі - ВАТ «Трест Міськбуд-4») слюсарем 3 розряду, у грудні 1972 року був травмований на виробництві, що підтверджується актом форми Н-1 від 27 грудня 1972 року. У зв'язку із ушкодженням здоров'я йому в травні 1973 року МСЕК вперше була встановлена група інвалідності та 35% втрати професійної працездатності. У подальшому МСЕК змінювалася група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності: з 1989 року по 1992 рік - 3 група інвалідності та 50% ступінь втрати, з 1 жовтня 1992 року ступінь втрати професійної працездатності був встановлений 50% безстроково і 3 група інвалідності. Починаючи з 1998 року відповідач не в повному обсязі виплачує йому компенсацію втраченого заробітку. Уточнивши позов, позивач просив стягнути за період з 1998 року по 2000 рік компенсацію втраченого заробітку у розмірі 13 285 грн. 06 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 24 860 грн. 70 коп., зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі - управління Фонду) сплачувати з 01 квітня 2001 року компенсацію у розмірі 397 грн. 22 коп.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві при здійсненні ОСОБА_3 виплат щомісячних грошових сум враховувати, що станом на 1 квітня 2001 року розмір відшкодування втраченого заробітку становив 271 грн. 02 коп. У решті позову відмовлено.
В апеляційному порядку справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві провести за період з 11 липня 2004 року перерахунок щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого позивачем заробітку у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, виходячи з розміру відшкодування втраченого заробітку станом на 1 квітня 2001 року 188 грн. 60 коп., та відкоригувати суму, що підлягає доплаті, на індекс зростання цін на споживчі товари і послуги. У решті рішення першої інстанції залишено без змін.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював у ВАТ «Трест Міськбуд-4» слюсарем 3 розряду, у грудні 1972 року був травмований на виробництві. Зазначена обставина підтверджена актом форми Н-1 від 27 грудня 1972 року.
У зв'язку із ушкодженням здоров'я позивачу в травні 1973 року МСЕК вперше була встановлена група інвалідності та 35% втрати професійної працездатності. У подальшому МСЕК змінювалася група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності: з 1989 року по 1992 рік - 3 група інвалідності та 50% ступінь втрати, з 1 жовтня 1992 року ступінь втрати професійної працездатності був встановлений 50% безстроково і 3 група інвалідності. Для обчислення розміру відшкодування шкоди судом першої інстанції взято середній заробіток працівника за січень-квітень 1992 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що з 1 травня 1992 року відповідачем проводилося підвищення тарифних ставок по професії відповідного працівника, у зв'язку з цим середня заробітна плата відповідного працівника станом на квітень 2000 року становила 377 грн. 20 коп. Оскільки ступінь втрати професійної працездатності позивача становив 50%, тому розмір відшкодування втраченого заробітку на момент передачі справи позивача до Фонду (станом на 01 квітня 2001 року) сума відшкодування повинна була становити 188 грн. 60 коп. Перерахунок має бути проведений з 11 липня 2004 року, а сума, що підлягає доплаті, має бути скоригована на індекс зростання цін на споживчі товари та послуги.
Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Проте суд апеляційної інстанції не врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладені в ухвалі від 06 червня 2012 року про направлення справи на новий апеляційний розгляд, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Зокрема, апеляційним судом не враховано те, що перерахований розмір втраченого заробітку позивачеві з 03 квітня 2000 року підлягає порівнянню із середньомісячним заробітком відповідного працівника, а у разі, якщо перерахований розмір втраченого заробітку позивача виявиться більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника, то розмір втраченого заробітку позивача у перерахунку на 100% втрати професійної працездатності має обмежуватися розміром середньомісячного заробітку відповідного працівника.
Крім того, у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення повинна містити вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України. Зокрема, у рішенні має бути зазначено розмір грошових сум, присуджених стороні.
Проте апеляційний суд порівняння розміру втраченого заробітку позивача із середньомісячним заробітком відповідного працівника не здійснив, чим порушив встановлений порядок перерахунку розміру втраченого заробітку потерпілого від нещасного випадку на виробництві; не визначив чітку грошову суму, що підлягає виплаті позивачеві у разі порушення його прав на відшкодування втраченого заробітку у звґязку з ушкодженням здоровґя на виробництві. Тим самим спір по суті суд не вирішив, що може стати підставою для нового спору щодо розміру відшкодування, що є недопустимим.
Такі ж вимоги до резолютивної частини рішення суду зазначені в п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Оскаржуване рішення апеляційного суду вказаним вимогам закону не відповідає.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська