Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,
суддів:Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,
за участю прокурора Кравченко Є.С.,
захисника засудженого потерпілого ОСОБА_5,ОСОБА_6,
розглянула в судовому засіданні 07 лютого 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_7
Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 липня 2012 року
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,
засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки;
за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Зараховано в строк покарання засудженого 10 (десять) днів попереднього ув'язнення ОСОБА_7 під час досудового слідства в період з 09 січня 2012 року по 18 січня 2012 рік як затриманого в порядку, передбаченому ст. 115 КПК України.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній - у виді застави.
Вирішено долю речових доказів та судових витрат по справі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено в повному обсязі.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 6 500 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 4 621 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що 08 січня 2012 року приблизно о 21 годині 38 хвилин в с. Скочище Брусилівського району Житомирської області, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем НОМЕР_1, який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, та рухаючись по вул. Мороженка в с. Скочище Брусилівського району поблизу будинку № 44, він, в порушення вимог п. 2.3.б Правил дорожнього руху України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, в порушення вимог п. 12.3 вказаних Правил, при виникненні небезпеки для руху, яку об'єктивно спроможний був виявити в світлі фар свого автомобіля, негайних та своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля не вжив, внаслідок чого передньою правою частиною автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9, який рухався в попутному напрямку по його смузі руху і вів праворуч від себе велосипед.
В результаті наїзду пішоходу ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя і знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_9
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3.б, 12.3 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_9
Усвідомлюючи наслідки вчиненої дорожньо-транспортної пригоди та маючи реальну можливість упевнитись у тому, що потерпілий пішохід ОСОБА_9 перебуває у небезпечному для його життя стані та позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, водій ОСОБА_7, який сам поставив потерпілого в такий стан, залишив його без допомоги та, в порушення п. 2.10 Правил дорожнього руху України, з місця ДТП на автомобілі зник, не повідомивши про скоєну пригоду орган міліції та станцію швидкої медичної допомоги.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02 жовтня 2012 року апеляцію ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
В касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень та закриття провадженням кримінальної справи в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України, та про зміну судових рішень в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України внаслідок застосування ст. 75 КК України та пом'якшення йому покарання.
При цьому, захисник вказує на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону при засудженні ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України, так як вважає, що після ДТП з потерпілим були свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, про що знав засуджений, а тому, на думку захисника, він не залишав потерпілого без допомоги. Крім того, захисник стверджує, що засуджений розумів, що смерть потерпілого наступила відразу, а тому допомогу не було кому надавати. А тому, захисник вважає, що суд, всупереч вимогам п.1 ч. 2 ст. 370 КПК України, за наявності підстав для закриття справи не закрив її, та неправильно застосував ч. 1 ст. 135 КК України.
Також, захисник вказує, що суд, всупереч п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання засудженого, часткове відшкодування заподіяної шкоди.
Крім того, захисник просить суд врахувати позитивні характеристики засудженого, його молодий вік, реєстрацію шлюбу з ОСОБА_12, яка перебуває в стані вагітності, та пом'якшити йому покарання - застосувати ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Ухвала апеляційного суду, на думку захисника, не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
В запереченнях на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_6 вважає необґрунтованими доводи захисника в інтересах засудженого та просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_7, який підтримав свою касаційну скаргу та просив судові рішення за ч. 1 ст. 135 КК України скасувати, кримінальну справу в цій частині закрити, а в іншій частині судові рішення змінити, застосувати ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням; думку потерпілого ОСОБА_6, який в судовому засіданні подав заперечення на касаційну скаргу та просив судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення; думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджені дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, є обґрунтованими і в касаційному порядку не оскаржені.
Що стосується доводів захисника про незаконне засудження судом ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України, то вони є безпідставними.
Так, відповідальність за ст. 135 КК України настає в разі завідомого залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо, зокрема, винний сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан.
Тобто диспозиція ч. 1 ст. 135 КК України містить декілька умов, необхідних для настання кримінальної відповідальності за цим Законом, зокрема, потерпіла особа має бути в безпорадному та небезпечному для життя стані і бути позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження.
Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі. «Завідомість», про яку йдеться у диспозиції статті, означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 вчинив наїзд на пішохода в темний час доби приблизно о 21 годині 38 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. При цьому, він мав реальну можливість зупинитися, вийти з автомобіля, переконатися, чи в небезпечному стані перебуває потерпілий та чи має він можливість вжити заходів до самозбереження, викликати швидку медичну допомогу, повідомити про дорожньо-транспортну пригоду міліції. Однак засуджений цього не зробив, а зник з місця пригоди.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що в засудженого були відсутні беззаперечні підстави вважати, що потерпілий вже помер, що б звільняло його від обов'язку надання допомоги; а також про те, що наявність на місці пригоди двох свідків не звільняло ОСОБА_7 від обов'язку надання допомоги особисто ним, як особою, що поставила потерпілого у небезпечний для життя стан, тим більше, що показання засудженого про те, чи бачив він на місці ДТП ще двох сторонніх осіб є непослідовними, так як на досудовому слідстві та при розгляді справи в суді в своїх поясненнях засуджений зазначав, що бачив одну тінь потерпілого, а після того, як він зрозумів, що збив людину, замість того, щоб зупинитися та надати необхідну допомогу, з місця події поїхав, так як злякався відповідальності, тому доводи захисника про те, що потерпілому могли надати допомогу свідки ДТП, є безпідставними та не виключають відповідальності ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення в цій частині касаційної скарги захисника та вважає, що дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України кваліфіковані правильно.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про призначення засудженому надто суворого покарання та необхідність його пом'якшення внаслідок застосування ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням, то вони є не обґрунтованими.
Так, відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормою ст. 75 КК України передбачено звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за умови, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Як вбачається з матеріалів справи, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, тяжкі наслідки, які наступили в результаті злочинів, особу засудженого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, в силу ст. 89 КК України не судимий; обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття; обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння; та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що районний суд на законних підставах прийняв рішення про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі. А тому, навіть з врахуванням доводів касаційної скарги захисника про часткове відшкодування засудженим заподіяної злочином шкоди, його позитивних характеристик, наявності вагітної дружини та іншого, вважає, що покарання призначене судом ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Аналогічні касаційній скарзі доводи захисника були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який з ними не погодився та вмотивовано залишив вирок районного суду без зміни, а апеляцію захисника - без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх законними та обґрунтованими, а тому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в інтересах засудженого.
При перевірці матеріалів справи істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судових рішень, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України (в редакції 1960 року), розділом ХІ Перехідних положень до КПК України від 13.04.2012 року, колегія суддів
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 жовтня 2012 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_7 залишити без зміни.
В.І.Орлянська І.Г. Тельнікова Т.І. Франтовська