"13" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/21353/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів - Сороки С.О.
Леонтович К.Г.
Мироненка О.В. (суддя -доповідач)
провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області про призначення та перерахунок пенсії по інвалідності, що стала внаслідок Чорнобильської катастрофи за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року,
У лютому 2009 року позивач звернувся в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області про призначення та перерахунок пенсії по інвалідності, що стала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2009 року позов задоволено, а саме: зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області призначити та провести перерахунок пенсії позивачу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 2 групи відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію, передбачену ч. 1 ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 75% мінімальних пенсій за віком, з послідуючим проведенням перерахунку пенсії при зміні прожиткового мінімуму.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року апеляційну скаргу відповідача відхилено, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, отримує пенсію, призначеному йому у відповідності з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»(крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення»- за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Розділ 8 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4.
Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 2 групи -75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника.
Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії1.
Частина перша та друга даної зазначеної вище статті передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у всіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,000 грн.
Згідно ч.3 ст. 54 зазначеного вище закону визначає, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(загальний закон), у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4.
Частиною 1 статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності. Для інвалідів другої групи такий розмір складає 75 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за приписами якої мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Правовою підставою позовних вимог є частина 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»якою зазначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Таким чином, з наведеного вбачається, що з 1 листопада 2006 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, органи Пенсійного фонду України зобов'язані здійснювати перерахунок пенсій саме з дня встановлення цього розміру прожиткового мінімуму незалежно від звернення пенсіонера (позивача) з відповідною заявою про перерахунок пенсії.
Суд, у рішенні вірно зазначив про те, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум», відповідно до якого прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005) пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
Підстав для перегляду судових рішень з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді (підписи)
З оригіналом згідно
Помічник судді Н.В. Сердюк