Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,
суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,
за участю прокурора Голюги В.В.
розглянула у судовому засіданні в м. Києві 7 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2012 року.
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 серпня 2011 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 365 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в правоохоронних органах на 3 роки; ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в правоохоронних органах на 3 роки.
Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2012 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 365 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в правоохоронних органах на 3 роки; на підставі ст. 54 КК України засудженого позбавлено спеціального звання - капітан міліції; за ч. 2 ст. 121 КК на 7 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 7 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в правоохоронних органах на 3 роки, з позбавленням спеціального звання - капітан міліції.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 перевищив свої владні повноваження, що спричинило тяжкі наслідки та умисно заподіяв тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого за наступних обставин.
07.11.2010 року ОСОБА_1, як старший дільничний інспектор ВДІМ Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області, будучи членом оперативної групи МВМ «Молодіжне» Автозаводського РВ безпідставно, не отримавши дозволу від оперативного чергового по МВМ Автозаводського РВ, перевищуючи свої владні повноваження, всупереч вимогам закону, разом з міліціонером - водієм сектору ресурсного забезпечення Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_2 на службовому автомобілі прибув за адресою АДРЕСА_1 за місцем мешкання ОСОБА_3 з метою доставки його до райвідділу міліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Зайшовши до помешкання потерпілого, повідомив останньому щоб той поїхав з ними до райвідділу міліції.
Під час розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків стався конфлікт.
ОСОБА_1, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, безпідставно застосував до ОСОБА_3 заходи фізичного впливу та спеціальні засоби - надів наручники, навмисно наніс по тулубу два удари тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею та явно вираженим длинніком, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого.
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ставить питання про зміну оскаржуваного судового рішення та пом'якшення призначеного суворого покарання, просить застосувати ст. 69 КК України. Зазначає, що в ході апеляційного розгляду вину визнав, щиро розкаявся. Вважає, що судом не враховані наявність постійного місця проживання, позитивні характеристики, ряд службових відзнак і заохочень, та поганий стан здоров'я, що на його утриманні знаходиться батько пенсіонер, ліквідатор на ЧАЕС ІІ категорії, який потребує стороннього догляду, а також, що він зі свого мобільного телефону викликав швидку для потерпілого та почав надавати першу медичну допомогу.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку. Ці висновки належно обґрунтовані і в касаційному порядку не оспорюються, як не оспорюється і кваліфікація дій засудженого.
Що стосується призначеного покарання, то воно засудженому призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, що передбачено ч. 2 ст. 50 КК України.
Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Скасовуючи вирок в частині призначеного покарання, суд апеляційної інстанції погодився із видом покарання, яке обрано судом першої інстанції, але дійшов висновку про можливість його пом'якшення. Належно вмотивувавши прийняте рішення, зазначив, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.
Зокрема, пом'якшуючи покарання, суд апеляційної інстанції врахував, що причиною конфлікту між засудженим та потерпілим були неправомірні дії останнього, який першим застосував насильство до працівника міліції. Також апеляційний суд урахував, що засуджений за час багаторічної зразкової та сумлінної служби в органах міліції характеризується виключно позитивно, має професійні відзнаки і заохочення, страждає на численні захворювання у тому числі і тяжкі.
Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що судом першої інстанції безпідставно не призначено додаткове покарання, передбачене ст. 54 КК України.
З урахуванням усіх обставин справи, у тому числі і тих, на які посилається засуджений, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене санкцією статті ч. 3 ст. 365 КК України та наближене до мінімального за санкцією статті ч. 2 ст. 121 КК України. Правильно судом визначено і остаточне покарання, відповідно до ст. 70 КК України.
Підстав для застосування ст. 69 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає.
Призначене апеляційним судом покарання є законним і справедливим, а тому підстав для задоволення скарги засудженого не вбачається.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, не містить підстав, передбачених ст. 398 КПК України, для його зміни чи скасування, як про це йдеться у касаційній скарзі засудженого.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI), п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів,
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Судді :
В.І.Орлянська І.Г.Тельнікова Т.І.Франтовська