"14" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/74524/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Пасічник С.С.
Головчук С.В.
Черпака Ю.К.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства "Розана" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
В серпні 2012 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Селянського (фермерського) господарства «Розана»про стягнення з останнього 12067,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за робочі місця, не зайняті інвалідами у 2011 році.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач в 2011р. повинен був працевлаштувати 1 інваліда, тоді як не працевлаштував жодного, тобто встановлений норматив не виконав, у зв'язку з чим він був зобов'язаний перерахувати до Державного бюджету не пізніше 18 квітня 2012 року адміністративно-господарські санкції у сумі 12067,00 грн., проте в добровільному порядку вказані кошти господарством сплачені не були.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року (з врахуванням ухвали від 19 листопада 2012 року), в задоволенні позову було відмовлено.
При цьому, відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем виконано всі необхідні дії для створення робочих місць з працевлаштування інвалідів, а отже в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді у 2011 році.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно повідомлення про проведення перевірки від 08.06.2012р. вих. №04-4/0915 позивачем була проведена перевірка дотримання Селянським (фермерським) господарством «Розана»вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за результатами якої був складений акт від 21.06.2012р., яким було встановлено, що у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 15 осіб, відповідно кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві відповідача становить згідно вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 1 особу.
На підставі проведеної перевірки, у зв'язку з непрацевлаштуванням інваліда, відповідачу були нараховані відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та пункту 3.6 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПН про зайнятість та працевлаштування інвалідів, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42, адміністративно-господарські санкції в сумі 12067,00 грн.
При цьому, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, відповідач використовує найману працю, та відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" подає Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів (звітність про наявність вакансій з 10.01.2011р. по 29.12.2011р.) й на звітах за січень-грудень 2011 року містяться відмітки про їх отримання Красноперекопським міськрайонним центром зайнятості.
Також, згідно з наказом СФГ «Розана»№18 від 21.12.2009р. "Про прийняття на роботу" з 21.12.2009р. був прийнятий на роботу підсобний робочий-інвалід ОСОБА_4 з оплатою відповідно до штатного розкладу, а відповідно до наказу №10а "Про звільнення" по СФГ «Розана»підсобний робочий-інвалід ОСОБА_4 був звільнений з 31.05.2011р. за власним бажанням. З січня 2011 року по травень 2011року вказана особа отримувала нараховану йому заробітну плату в загальній сумі 3501,67 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Як вже вказувалось в цій ухвалі, відповідно до приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Отже, Селянське (фермерське) господарство "Розана" вживало заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.
Разом з тим, доказів того, що Селянське (фермерське) господарство "Розана" не створило робочі місця для інвалідів, відмовило інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій - відсутні.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій дали правильну правову оцінку обставинам у справі.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій.
Постановлені у справі рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Головчук С.В.
Черпак Ю.К.