"14" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/73700/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Пасічник С.С.
Головчук С.В.
Черпака Ю.К.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
В липні 2012 року Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк" адміністративно-господарських санкцій та пені за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 25482,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач в 2011р. повинен був працевлаштувати 2 інвалідів, тоді як не працевлаштував жодного, тобто встановлений норматив не виконав, у зв'язку з чим він був зобов'язаний перерахувати до Державного бюджету не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним, адміністративно-господарські санкції у сумі 24992,00 грн., проте в добровільному порядку кошти товариством сплачені не були, а тому йому було нараховано пеню у розмірі 490,00 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року, в задоволенні позову було відмовлено.
При цьому, відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем виконано всі необхідні дії для створення робочих місць з працевлаштування інвалідів, а отже в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді у 2011 році.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протягом 2011 року СВК "Маяк" до Червоноармійського районного центру зайнятості подавалися звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, якими відповідач повідомляв центр зайнятості про створені робочі місця для осіб із обмеженими фізичними можливостями.
Також Червоноармійський районний центр зайнятості своїм листом від 06.08.2012 року за вих. №601 повідомив, що в 2011 році до позивача на заявлену вакансію доглядача ВРХ з метою працевлаштування був направлений інвалід 3 групи ОСОБА_4, однак від запропонованого місця роботи останній відмовився; інші особи з інвалідністю впродовж 2011 року також відмовилися від працевлаштування в СВК "Маяк".
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Як вже вказувалось в цій ухвалі, відповідно до приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Отже, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Маяк" вживав заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.
Разом з тим, доказів того, що Сільськогосподарський виробничий кооператив "Маяк" не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій - відсутні.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій дали правильну правову оцінку обставинам у справі.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій.
Постановлені у справі рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Головчук С.В.
Черпак Ю.К.