Справа 22ц/0590/13408/2012 Головуючий у 1 інстанції Петунін І.В.
Категорія 46 Доповідач Біляєва О.М.
25 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Осипчук О.В.,
суддів Біляєвої О.М., Ткачук С.С.,
при секретарі Шевченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", - про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою позивача на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року,
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року позов задоволено частково:
Визнано право приватної власності за ОСОБА_1 на ? частину квартири АДРЕСА_1; комп'ютер вартістю 2000 грн., телевізор вартістю 2504 грн., водонагрівальний бак вартістю 540 грн., набір корпусних меблів вартістю 5300 грн., диван вартістю 280 грн., кухонні стіл та стільці вартістю 623 грн., кухонний гарнітур вартістю 1140 грн., мікрохвильову піч вартістю 300 грн.
Визнано право приватної власності за ОСОБА_2 на ? частину квартири АДРЕСА_1; спальний гарнітур вартістю 2970 грн., холодильник вартістю 997 грн. 50 коп., пральну машину вартістю 1450 грн., ліжко вартістю 1925 грн., диван вартістю 1575 грн., телевізор вартістю 250 грн., письмовий стіл вартістю 65 грн., штори вартістю 596 грн., прихожий гарнітур вартістю 840 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості поділеного майна 109 грн. 25 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Позивач, не погодившись частково з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить поділити між сторонами у справі зобов'язання за кредитним договором № 014/11-161/55/346 від 22 вересня 2006 року та заборгованість за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що визнавши за кожним з подружжя право власності на ? частину квартири, суд не врахував, що квартира придбана за кредитні кошти та знаходиться в іпотеці. Суд не вирішив питання щодо можливості укласти з відповідачем новий кредитний договір на ? частину не сплачених кредитних коштів. Суд також не врахував положення ст. 65 СК, з яких випливає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу, мають рівні права та обов'язки щодо спільно набутого у шлюбі майна, розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом. Крім того, суд не врахував, що ОСОБА_2 є майновим поручителем за вищевказаним кредитним договором. Крім норм сімейного законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України щодо заміни боржника в зобов'язанні, які суд не застосував.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.
Відповідач ОСОБА_2 просила відхилити апеляційну скаргу, рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що спірне майно подружжя набуло за час шлюбу, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог не оскаржується.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення в оскарженій частині, апеляційний суд визнає, що висновок суду зроблений з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Згідно з вимогами статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що сторони 12 січня 2002 року зареєстрували шлюб, від якого мають сина ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, доньку ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_2, доньку ОСОБА_6, народження ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішенням Димитровського міського суду від 24 лютого 2012 року, що набрало законної сили, шлюб розірвано (ас. 9, 10).
Матеріалами справи підтверджується і сторонами визнається той факт, що 22 вересня 2006 року, тобто у період шлюбу, між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/11-161/55/346 про надання кредиту у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 5730 доларів США. Того ж числа був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 покупцем у якому є ОСОБА_1 (ас.11, 22).
Стаття 521 ЦК України встановлює, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу, тобто у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається кредиторові.
Керуючись змістом вказаних норм, згода кредитора на заміну боржника іншою особою має бути викладена у письмовій формі із зазначенням погодження саме на таку заміну.
Отже, порушуючи питання по поділ між подружжям зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_1 фактично просить замінити боржника у зобов'язанні шляхом укладення нового кредитного договору на 1/2 частину несплачених кредитних коштів. Проте ці правовідносини регулюються Цивільним кодексом і не можуть бути розглянуті за правилами Сімейного кодексу одночасно з вимогами про поділ майна подружжя, оскільки за своєю природою кредитні кошти не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Права та обов'язки членів сім'ї власника квартири передбачені статтею 156 ЖК України. Зокрема, повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території. Спори між власником та членами його сім'ї, у тому числі колишніми, про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.
Тобто заборгованість по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги, у тому числі та, що утворилась, але не сплачена, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно зі ст. 61 СК України, та не підлягає поділу між сторонами за нормами сімейного права, оскільки обов'язок споживачів сплачувати комунальні послуги передбачений ст. 156 ЖК, Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
За таких обставин висновок суду про відмову у поділі між подружжям зобов'язань за кредитним договором та несплаченої заборгованості за житлово-комунальні послуги є правильним.
Перевіривши доводи скарги, апеляційний суд визнає, що судове рішення в оскарженій частині відповідає вимогам чинного законодавства, тому відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні.
Законність та обґрунтованість рішення в частині поділу нерухомого та рухомого майна апеляційний суд не перевіряв, оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням в цій частині.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п. 1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді