Справа № 22ц/0590/13091/2012 р. Головуючий в 1 інстанції Марченко Н.Ю.
Категорія 26 Доповідач Ларіна Н.О.
20 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О.,Смєлік С.Г.,
при секретарі Федоровій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівка на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 12 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівка про відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 12 жовтня 2012 року позов задоволено частково, на користь позивача з відділення виконавчої дирекції Фонду стягнуто на відшкодування моральної шкоди 10 500 грн.
Позивач в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати, стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої умовами виробництва - 25 000 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я за 40 % стійкої втрати працездатності, встановленої висновком МСЕК, або в більшій сумі на розсуд суду.
В апеляційній скарзі представником позивача зазначено, що судом першої інстанції безпідставно змішані два поняття «відшкодування моральної шкоди, завданої умовами виробництва» та «відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я», тому безпідставно частково відмовлено в задоволенні частини позову. Також в доводах апеляційної скарги представником позивача зазначено, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я суд повинен був стягнути 12 000 грн., а не 10 500 грн. В доводах апеляційної скарги представником позивача зазначено, що у порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд відмовив у допущення негайного виконання рішення без зазначення причин відмови.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. При цьому відповідач посилається на те, що відповідно до Закону України від 23.02.2007 р. № 717 - V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені норми, що передбачають відшкодування Фондом моральної шкоди, у зв'язку з чим, відповідальність повинно нести підприємство (на якому отримано ушкодження здоров'я), а правові підстави для стягнення з Фонду моральної шкоди відсутні.
Зазначає, що фонд виконує всі обов'язки перед позивачем, та для встановлення факту заподіяння моральної шкоди необхідний висновок відповідної МСЕК. На думку відповідача, позивач не довів факту завдання йому моральної шкоди, не надано висновку та довідки МСЕК щодо наявності моральної шкоди.
На думку представника відповідача, позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, судом першої інстанції надана невірна оцінка глибини фізичних та душевних страждань, не врахована залишкова працездатність, та судом не призначена відповідно до ст. 145 ЦПК України експертиза за клопотанням відділення.
Представник позивача, у судовому засіданні апеляційного суду, доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої умовами виробництва - 25 000 грн. та 12 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я за 40 % стійкої втрати працездатності, встановленої висновком МСЕК, або в більшій сумі на розсуд суду, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечив, просив її відхилити.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи своєї апеляційної скарги, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечив, просив її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. (надалі Закон № 1105-XIV )
Судом першої інстанції по справі встановлено, що позивач працював прохідником на шахти ім. Леніна державного підприємства вугільної промисловості «Артемвугілля» в період з 25 грудня 1979 року по 14 березня 1997 року, з 20 березня 2000 року по 23 липня 2001 року та з 04 лютого 2002 року по 19 квітня 2003 року, звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України. Відповідно до акту розслідування професійного захворювання від 27 січня 2003 року позивачу встановлено професійне захворювання-вібраційна хвороба ІІ ступеню (вегетосенсорна поліневропатія верхніх кінцівок у поєднанні з деформуючим артрозом ліктьових суглобів І ступеню, з больовим синдромом), яке виникло внаслідок багаторазового спливу локальної вібрації небезпечних параметрів.
Відповідно до акту розслідування професійного захворювання від 23 червня 2004 року позивачу встановлено професійне захворювання - двостороння сенсоневральна туговухість з помірним ступеням зниження слуху, яке виникло внаслідок тривалого багаторазового впливу шуму, який перевищує граничнодопустимі норми на органи слуху.
Висновками МСЕК від 17 квітня 2003 року позивачеві встановлено з 05 березня 2003 року стійка втрата працездатності в розмірі 20 % за професійним захворюванням - вібраційна хвороба, висновком МСЕК від 27 жовтня 2004 року позивачеві безстроково встановлено з 25 серпня 2004 року стійка втрата працездатності в розмірі 40% за сукупністю: повторно - 25 % втрати працездатності за професійним захворюванням - вібраційна хвороба та первинно - 15 % за професійним захворюванням туговухість.
На період встановлення позивачу стійкої втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, згідно з п. п. «е» п.1 ч. 1 ст. 21 та ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-XIV, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди.
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок цього професійного захворювання заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, які позивач поніс у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ст. 58 ч. 1 Конституції України та ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
У зв'язку з чим, апеляційний суд не може погодитися з доводами Фонду про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки страховий випадок стався до набрання чинності нормативними актами, на які посилається Фонд у апеляційній скарзі (щодо зупинення виплати та виключення норм про відшкодування моральної шкоди).
З матеріалів справи вбачається, що позивачу у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями на підставі висновків МСЕК від 17.04.2003 року, 27.10.2004 року вперше та вдруге встановлена втрата професійної працездатності, тому суд обґрунтовано посилався на положення ст. ст. 21, 28, 34 Закону № 1105-XIV та дійшов висновку про наявність факту завдання позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з Фонду грошову компенсацію.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивача, а саме, що він вперше на 35 % втратив професійну працездатність у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями під час дії норм Закону № 1105-XIV та визначив розмір моральної шкоди в сумі 10 500 грн., тому доводи апеляційної скарги позивача про неврахування віку позивача та його стану здоров'я тощо, апеляційний суд приймає критично.
Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом вимог ст. 214 ЦПК України стосовно відмови у допущенні негайного виконання рішення та безпідставного змішення понять відшкодування моральної шкоди умовами виробництва та ушкодженням здоров'я, апеляційний суд приймає критично, оскільки діючим процесуальним законодавством (а саме ст. 367 ЦПК України) не передбачене негайне виконання рішення у справах про стягнення моральної шкоди, як і не є змішенням понять відшкодування моральної шкоди умовами виробництва та ушкодженням здоров'я за зазначеним позовом, оскільки зазначене ушкодження здоров'я позивача спричинено саме умовами виробництва.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо виконання відповідачем перед позивачем всіх обов'язків наданням страхових виплат, та наявності залишкової працездатності позивача, апеляційний суд приймає критично, оскільки наявність залишкової працездатності та виплата страхових платежів позивачу не є підставами для зменшення розміру моральної шкоди.
Виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд вважає за можливе погодитися з розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції.
Доводи скарги відповідача про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставні і не ґрунтуються на законі, який не передбачає обов'язковість висновків МСЕК в даному випадку. Сам факт ушкодження здоров'я свідчить про заподіяння моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача про пропущення позивачем строку на звернення до суду висновків суду не спростовують, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст. 268 ЦК України на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав позовна давність не поширюється.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не обґрунтовані і не спростовують висновків суду.
При встановлені зазначених фактів і постановленні рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівка відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 12 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: