Справа 22ц- 0590/12531/2012 Головуючий у 1 інстанції: Соболєва І.П.
Категорія 50 Доповідач: Новосьолова Г.Г.
05 грудня 2012 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю.
суддів: Агєєва О.В., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Бакунець Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Авдіївського міського суду від 16 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба по справам дітей виконавчого комітету Авдіївської міської ради, про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення порядку зустрічей з дитиною, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: служба по справам дітей виконавчого комітету Авдіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, третя особа служба у справам дітей Авдіївської міської ради про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення порядку зустрічей з дитиною та просила зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди в спілкуванні з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та участі в його вихованні, крім того просила встановити наступний порядок її зустрічей з сином ОСОБА_4, а саме: кожного вівторка та четверга з 17.00 до 19.00 години, та кожної суботи з залишенням дитини на ніч по місцю проживання позивачки, а також у літній період протягом двох тижнів з метою сумісного відпочинку та оздоровлення дитини з виїздом на місце відпочинку.
Позивачка зазначила, що сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_2 визначений батьком сина позивачки ОСОБА_4 відповідно до ч.І ст.126 СК України за їх спільною заявою до органу державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки вони не перебували у шлюбі між собою.
Син ОСОБА_4 зареєстрований за адресою місця проживання позивачки: АДРЕСА_1 та є співвласником цієї квартири відповідно до свідоцтва про право власності. За вказаною адресою позивачка мешкає разом зі своїм чоловіком та неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є братами її сина ОСОБА_4.
Син, ОСОБА_4, мешкає разом з відповідачем, який перешкоджає позивачці бачитися з дитиною, спілкуватися з нею, приймати участь у її виховані. Забороняє синові зустрічатися з ОСОБА_1 та з його братами. Відповідач мешкає окремо зі своєю дружиною.
Відповідач ухиляється від вирішення питання про встановлення порядку зустрічей позивачки з дитиною. Рішенням №90 від 21 вересня 2011 службою у справах дітей Авдіївської міської ради рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для встановлення порядку зустрічей з малолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Тому, позивачка вимушена звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення порядку зустрічей з нею.
28 грудня з зустрічним позовом до суду звернувся ОСОБА_2 до відповідачки ОСОБА_1, третя особа: служба по справам дітей Авдіївської міської ради про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити дитину на його вихованні, встановивши місце проживання дитини з відповідачем за адресою: АДРЕСА_2, мотивуючи свої вимоги наступним.
Позивачка ОСОБА_1 була дружиною його брата ОСОБА_6, який помер у 1999 році. Після смерті брата відповідача, ОСОБА_1 мешкала з іншим чоловіком, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року народила дитину ОСОБА_4.
Через три дні після народження дитини відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною забрав з пологового будинку Авдіївської ЦГБ позивачку ОСОБА_1 з дитиною. При цьому, позивачка ОСОБА_1 в лікарні написала заяву про відмову від дитини на його користь. Після народження дитини він, отримав свідоцтво про народження дитини, де батьками зазначені: мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2
Дитина з вказаного часу по теперішній час на протязі 10 років, проживає разом з відповідачем ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_8, які виховують та утримують дитину, вважають його своїм сином.
18 жовтня 2005 року позивачка звернулась до нотаріальної контори з заявою, в якій надавала згоду на встановлення опіки над малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, і призначенням їх опікуном ОСОБА_8 - дружину відповідача ОСОБА_2
У подальшому позивачка ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_4 ніяких прав не заявляла. Однак, з початку літа 2011 року ОСОБА_1 з невідомих причин почала висказувати вимоги щодо зустрічей та спілкування з дитиною ОСОБА_4. Почала погрожувати, що має намір забрати дитину до себе, у зв'язку з чим ОСОБА_2 вимущений був звернутися до комісії служби у справах дітей Авдіївської міської ради з заявою про вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно сина ОСОБА_4.
Рішенням №111 від 16 листопада 2011 року служби у справах дітей Авдіївської міської ради рекомендовано ОСОБА_2 для розгляду питання, щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернутися до суду.
Тому, відповідач ОСОБА_2 вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом, також просить залишити дитину на його вихованні, встановивши місце проживання з відповідачем.
16 жовтня 2012 року рішенням Авдіївського міського суду у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба у справах дітей Авдіївської міської ради про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення порядку зустрічей з дитиною відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: служба у справах дітей Авдіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задоволений.
ОСОБА_1 позбавлена батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_4 залишений на вихованні ОСОБА_2.
Встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання його батька ОСОБА_2.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду позивачка надіслала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове про задоволення її позовних вимог, у задоволенні зустрічного позову відмовити, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що ОСОБА_2 лише з 21 грудня 2010 року визначений батьком її сина ОСОБА_4 відповідно до частини 1 статті 126 Сімейного кодексу України за їх спільною заявою до органу державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки вони не перебували у шлюбі між собою та він не є рідним батьком дитини.
У період з грудня 2002 року по грудень 2010 року, тобто до часу вчинення актового запису про батьківство ОСОБА_2, між сторонами були добрі родинні відносини: вони спілкувалися сім'ями, відпочивали разом, позивачка вільно спілкувалася з сином ОСОБА_4, а він з нею та своїми братами, які проживають разом з позивачкою.
Але, з початку 2011 року, тобто відразу з моменту офіційного визначення ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4, стосунки між ними погіршилися: відповідач та його дружина відмовили у зустрічах із сином, заборонили ОСОБА_4 бачитися з позивачкою.
Рішенням №90 служби у справах дітей Авдіївської міської ради від 21 вересня 2011 року «Про визначення порядку зустрічей гр. ОСОБА_1 з малолітнім сином», рекомендовано для встановлення порядку зустрічей з сином звернутися до суду.
Позивачка зазначає в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції у рішенні:
- неправильно тлумачив її позовні вимоги, вона у позові просила усунути перешкоди в спілкуванні з дитиною та визначити порядок зустрічей з дитиною, щоб приймати участь в його вихованні та піклуванні, проте намір забрати дитину у неї не було,
- висновки суду проте, що вона не забрала сина з пологового будинку не відповідають дійсності, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні.
- суд не дав правової оцінки тому факту, що син ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрований з народження разом з позивачкою та його братами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджує про піклування.
- відповідач своїми діями порушує права дитини, відповідно до вимог ст.157 СК України, п. З ст.9 Конвенції про права дитини, прийнятої резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї від 20 листопада 1989 року (набула чинності з 02.09.1990 року)
- суд не навів жодних підстав, чим її спілкування з сином ОСОБА_4 може перешкодити його нормальному розвитку і чим це може суперечити його інтересам.
У судовому засіданні представник прокуратури просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
У судове засідання не з'явились позивачка ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2, третя особа служба у справах дітей Авдіївської міської ради, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчить в матеріалах справи телефонограми, які зареєстровані у Журналі телефонограм № 1 за № 1064, 1064, 1065 (а.с.117-119)
Але, до суду надійшли заяви від: представника третьої особи служби у справах дітей Авдіївської міської ради про розгляд справи за їх відсутності; заяви від позивачки та її представника про неможливість прийняти участь у розгляді справи, у зв'язку з зайнятістю представника у іншому судовому процесі, проте документів підтверджуючих ці обставини не надано; заява від представника відповідача про неможливість прийняти участь у процесі у зв'язку з захворюванням, але відповідних документів не надано (а.с.120-124).
Апеляційний суд вважає можливим розглядати справу у відсутність позивачки, відповідача, третьої особи, оскільки відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю - доповідача, прокурора прокуратури Донецької області, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» N 14 від 18 грудня 2009 року при пред'явленні відповідачем зустрічного позову чи третьою особою самостійних вимог не змінює процесуального статусу цієї особи.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом, виходив з того, що позбавлення батьківських прав це спосіб захисту прав і інтересів дитини, суд вбачає позитивний результат залишити дитину в сім'ї відповідача, оскільки дитина має всі необхідні умови для її фізичного та духовного розвитку, в сім'ї склалися стійки родинні відносини та змінювати спосіб життя виключно з інтересів дитини, не порушуючи її психічний стан є недоцільним.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можливо, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права і процесуального права.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Крім того, відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ст. 164 СК України.
Відповідно до ст..165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п.п.15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 визначений батьком сина позивачки ОСОБА_4 відповідно до ч.І ст.126 СК України за їх спільною заявою до органу державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки вони не перебували у шлюбі між собою. Син ОСОБА_4 з народження по теперішній час мешкає у родині ОСОБА_2
18 жовтня 2005 року позивачка написала заяву, яка засвідчена приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу, про надання згоди про встановлення опіки над малолітніми синами ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначення опікуном ОСОБА_8 (а.с.23).
Однак, відповідачем суду не надано достатніх та переконливих доказів про те, що позивачка відмовлялась від дитини у пологовому будинку, а також про те що вона ухилялась від виховання дитини.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка проживає у квартирі, співвласником якої вона є, разом зі своїми дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, має належні соціально-побутові умови, працездатна, працює ПІІ ООО»Вікторія», за місцем роботи характеризується позитивно, не перебуває на обліку з приводу зловживання спиртними або наркотичними засобами, будь - які профілактичні дії щодо неї , як матері, що не виконує своїх зобов'язань по вихованню дитини, не застосовувались.
Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про позбавлення батьківських прав матері дитини, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині з вищенаведених підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом в частині встановлення місця проживання дитини з батьком правильно виходив з того, що відповідач відповідно до свідоцтва є батьком дитини, син з часу народження мешкає з відповідачем на протязі 10 років що сторони не заперечували, він вважає його своїм рідним сином, дитина висловила бажання проживати саме з відповідачем батьком та його дружино ОСОБА_8 , яку вважає своєю матір'ю.
Згідно зі ст.161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р. (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Частиною 1 ст.60 ЦПК передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність відповідачем (як того вимагає ст.60 ЦПК України) обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, і правомірно задовольнив позовні вимоги в частині задоволення зустрічного позову щодо встановлення місця проживання дитини з відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення порядку зустрічей з дитиною, суд першої інстанції виходив з того, що кількість зустрічей, яка зазначена у позовних вимогах ОСОБА_1 можуть негативно вплинути на емоційний стан дитини, оскільки дитина на протязі 10 років має стійки родинні стосунки з сім'єю відповідача, де має всі необхідні умови для фізичного та духовного розвитку, а тому змінювати такій спосіб життя є недоцільним.
Але, з таким висновком суду погодитися неможливо з наступних підстав.
Оскільки у задоволенні зустрічного позову щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відмовлено, тому є правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення порядку зустрічей з дитиною.
Судом встановлено, що сторони у шлюбі не перебували, а тому ОСОБА_2 визначений батьком сина позивачки ОСОБА_4 відповідно до ч.І ст.126 СК України за їх спільною заявою до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Син позивачки ОСОБА_4, зареєстрований за місцем проживання позивачки, але він мешкає разом з відповідачем, який перешкоджає позивачці бачитися та спілкуватися. Відповідно до вимог ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно ст. 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Як вбачається з вимог ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням №90 від 21 вересня 2011 службою у справах дітей Авдіївської міської ради рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для встановлення порядку зустрічей з малолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Виходячи з викладеного, один з батьків, який проживає окремо, за відсутності рішення органу опіки та піклування щодо способів участі у вихованні дитини та спілкуванні, не позбавлений можливості звернення до суду для їх визначення.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 ставиться питання про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, в чому їй, як вона вважає, перешкоджає відповідач.
Таким чином, позивачка, як мати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, має право на спілкування з дитиною та участь у її вихованні.
Згідно ч.2 ст. 159 СК України, під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Враховуючи виниклі між сторонами стосунки, відповідач перешкоджає спілкуванню з сином, з метою запобігання небажаних наслідків, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, а саме.
Встановити ОСОБА_1 порядок зустрічей з неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1: - кожний вівторок та четвер з 17.00 до 19.00 години, кожну суботу з 10.00 год. до 18.00год. за місцем проживання ОСОБА_1, та у літній період протягом двох тижнів, з метою сумісного відпочинку та оздоровлення дитини.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст.ст.309, 316 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Авдіївського міського суду від 16 жовтня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: служба по справам дітей виконавчого комітету Авдіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: служба по справам дітей виконавчого комітету Авдіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Рішення Авдіївського міського суду від 16 жовтня 2012 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба по справам дітей виконавчого комітету Авдіївської міської ради, про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення порядку зустрічей з дитиною скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба по справам дітей виконавчого комітету Авдіївської міської ради, про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення порядку зустрічей з дитиною задовольнити частково.
Встановити ОСОБА_1 порядок зустрічей з неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1: - кожний вівторок та четвер з 17.00 до 19.00 години, кожну суботу з 10.00год. до 18.00год. за місцем проживання ОСОБА_1, та у літній період протягом двох тижнів, з метою сумісного відпочинку та оздоровлення дитини.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Судді: