Справа №22ц-13419/12 р. Головуючий у 1 інстанції - Петунін І.В.
Категорія - 26 Доповідач - Зінов'єва А.Г.
27 грудня 2012 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Ларіної Н.О.
Смєлік С.Г.
при секретарі: Федоровій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства (далі ДП) «Вугільна компанія «Краснолиманьска» (далі ВК «Краснолиманська») на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 29 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ДП «ВК «Краснолиманська», третя особа - відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську про відшкодування моральної шкоди,-
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 29 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково: на її користь з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто грошову компенсацію в розмірі 80000 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Крім того, з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 85 грн. 84 коп.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач приніс апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ДП «ВК «Краснолиманська» посилалися на те, що задовольняючи позовні вимоги і стягуючи з підприємства грошову компенсацію в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги діючого законодавства. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці», відшкодування шкоди, спричиненої працівникові пошкодженням здоров'я або у разі його смерті здійснюється Фондом соціального страхування. Оскільки чоловік позивачки, який загинув під час виконання трудових обов'язків, був застрахованим, то відшкодування повинно проводитися Фондом. Застосовуючи норми ЦК України, суд неправильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами. Крім того, суд не звернув уваги, що позивачкою не надано доказів на підтвердження моральної шкоди, а визначений розмір не відповідає принципам розумності та справедливості.
В судовому засіданні позивачка та її представник проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Представник відповідача до судового засідання не прибув, про день, час ат місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, позивачку та її представника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги.
При розгляді справи судом встановлено, що з 1995 року позивачка знаходилася в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 З березня 1996 р. ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з відповідачем і працював останнім часом підземним гірничим монтажником 5-го розряду. ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_3 загинув при виконанні трудових обов'язків, що підтверджено актом про нещасний випадок на виробництві.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Як вбачається з вищенаведеного, чоловік позивачки загинув в результаті нещасного випадку, який стався з ним при виконанні трудових обов'язків. Згідно акту про нещасний випадок встановлено вину підприємства-відповідача, що останнім не оспорюється.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно ч.2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю
Виходячи з наведеного, враховуючи викладені позивачкою обставини та надані на їх підтвердження докази, суд першої інстанції з урахуванням принципів розумності та справедливості визначив розмір грошової компенсації.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи відповідача про покладення такої відповідальності на відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, оскільки вони безпідставні.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 р. було виключено норму, яка регулює питання відшкодування моральної шкоди. Крім того, вказаний Закон регулює правовідносини щодо застрахованої особи, якою позивачка не являється.
Безпідставні доводи відповідача і про відсутність у позивачки доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та відповідності розміру грошової компенсації принципам розумності і справедливості. В ході слухання справи судом було встановлено, що чоловік позивачки, з яким вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі сімнадцять років, загинув при виконанні трудових обов'язків. Нещасний випадок стався з вини підприємства і позивачка у 46-річному віці залишалася вдовою, якій необхідно додавати зусиль для влаштування свого життя, оскільки порушені звичайні умови її побуту. Щодо принципів розумності та справедливості визначеного судом першої інстанції розміру грошової компенсації, то апелянтом взагалі не зазначено якими матеріальними цінностями можливо відновити втрату близької людини.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» відхилити.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 29 листопада 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: