Справа №22ц/0590/13107/2012 Головуючий в 1 інстанції Перетятько О.Ю.
Категорія 26 Доповідач Пономарьова О.М.
25 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.,
суддів Соломахи Л.І., Канурної О.Д.,
при секретарі Бордюзі Л.О.,
за участю
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Степанова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 вересня 2012 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 і на його користь з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області стягнуто у відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я на виробництві, 12000 гривень.
В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки Законом України № 717 від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105, а тому потерпілий не має права на призначення і виплату грошової компенсації за моральну шкоду, ухвалене рішення суперечить діючому законодавству. Суд не з'ясував всі обставини справи і не навів доказів в підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачу, відсутній висновок МСЕК про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначена сума відшкодування моральної шкоди є невідповідно високою, позивач пропустив строк на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача Степанов О.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач довгий час працював на підприємствах вугільної промисловості в шкідливих та небезпечних умовах і отримав професійне захворювання, внаслідок якого висновком МСЕК від 23 лютого 2004 року йому вперше встановлена втрата професійної працездатності 40% та третя група інвалідності.
Суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 12000 грн., послався на те, що згідно зі ст.ст.1,21,28,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати. І не взяв до уваги посилання відповідача на те, що з 20 березня 2007 року виключено дію цих статей закону, що регламентували порядок відшкодування потерпілим сум моральної шкоди, оскільки відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Суд дійшов висновку, що у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яку відповідач в добровільному порядку не бажає відшкодовувати, а тому суд стягнув на користь позивача 12000 грн. у відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я на виробництві.
Такий висновок суду є правильним і відповідає вимогам закону.
За змістом ст.ст. 1, 21, 28,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
В судовому засіданні знайшло підтвердження, що позивач з 31 липня 1978 року по 23 лютого 2003 року працював на підприємствах вугільної промисловості в шкідливих та небезпечних умовах і отримав ушкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання - хронічного бронхіту. Висновком МСЕК від 23 лютого 2004 року позивачу вперше встановлена втрата професійної працездатності 40% та третя група інвалідності.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Посилання представника відповідача на те, що Законом України № 717 від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105, а тому потерпілий не має права на призначення і виплату грошової компенсації за моральну шкоду, - не можна визнати правильним.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт законодавства не має зворотної дії, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а тому зазначені норми не можуть бути підставою для відмови у праві на відшкодування моральної шкоди, заподіяної до їх прийняття.
Встановивши, що висновком МСЕК від 23 лютого 2004 року позивачу вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 40%, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідно до вимог статей 1, 21, 28 та 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, перебування останнього на лікуванні у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, наслідки цього захворювання, порушення нормального укладу життя та засади виваженості, розумності та справедливості й визначив таке відшкодування в розмірі 12000 грн.
Доводи скарги про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставні і не ґрунтуються на законі, який не передбачає обов'язковість висновків МСЕК в данному випадку. Сам факт ушкодження здоров'я свідчить про заподіяння моральної шкоди.
Посилання апелянта на пропуск позивачем строку на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди не можна визнати обгрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального закону.
Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не має.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області відхилити .
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
О.Д.Канурна