№2/529/61/12 Головуючий в 1 інстанції Філь О.Є.
Категорія 53 Доповідач Пономарьова О.М.
15 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.,
суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.,
при секретарі Бордюзі Л.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Пустовгар А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-
03 листопада 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Державного підприємства (далі ДП) «Вугільна компанія «Краснолиманська» і зазначав, що він перебував з відповідачем в трудових відносинах з 16 березня 1995 року по 11 квітня 2011 року. На день його звільнення відповідач в порушення вимог ст.ст. 47, 115, 116 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» не провів з ним остаточний розрахунок, а саме: недоплатив посадовий оклад в розмірі 559,56 грн., персональну надбавку в розмірі 373,45 грн., премію в розмірі 21852,82 грн., а всього 29506,83 грн., і зазначена заборгованість не виплачена йому до теперішнього часу. Не зробивши з ним повний розрахунок в день звільнення, відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Тому просив, крім вищевказаної суми, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 6721,00 грн. Вчасно не виплативши йому заробітну плату в повному обсязі, відповідач завдає йому моральну шкоду, яка полягає в його душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, через що був порушений його звичайний уклад життя. Заподіяну йому моральну шкоду позивач оцінює в 1000 грн. та просив стягнути з відповідача.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 724,56 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2000,00 грн. В решті вимог ОСОБА_1 відмовлено. Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що рішення суду ґрунтується виключно на результаті судово-бухгалтерської експертизи, однак, ця експертиза призначена за клопотанням відповідача, питання, які винесені на розгляд експерту, надані виключно відповідачем. Судом необгрунтовано зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку та неправомірно відмовлено йому в компенсації моральної шкоди, суд не врахував, що розрахунок з ним відповідач не провів в повному обсязі, та проігнорував рішення Конституційного Суду України, де зазначено, що перебіг тримісячного строку починається з дня, коли роботодавець фактично розрахується з ним.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду без змін, як правильне та законне.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 16 березня 1995 року по 11 квітня 2011 року, і звільнений у зв'язку із скороченням штату на підставі ст. 40 ч. 1 КЗпП України.
Суд першої інстанції правильно встановив і дійшов обгрунтованого висновку, що у підприємства перед позивачем існує заборгованість по заробітній платі в розмірі 724, 56 грн., яка складається з недоплати до посадового окладу за серпень 2009 року в розмірі 330,00 грн., за грудень 2009 року в розмірі 229,56 грн., надбавки за серпень 2009 року в розмірі 165,00 грн., що підтверджено висновком судово-економічної експертизи від 18 жовтня 2012 року. Ця заборгованість не сплачена позивачу в день звільнення та залишається несплаченою до теперішнього часу. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, а саме - 724, 56 грн.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провалиться в день звільнення
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, правильно виходив з того, що між позивачем та відповідачем наявний спір про розмір заборгованості по заробітній плати, тому у відповідності до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд правильно з урахуванням вимог Порядку нарахування середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями, виходячи з середньоденного заробітку позивача за два місяці роботи перед звільненням, визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який складає 6721,00 грн.
Проте, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача, суд обґрунтовано врахував роз'яснення, викладені у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, що суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, та стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 2000 грн., виходячи з наявності спору про розмір заборгованості по заробітній платі та часткового вирішення спору на користь позивача.
При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що позивач просив стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 29506,83 грн., а суд дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовний вимог в розмірі 724,56 грн..
Доводи апелянта про те, що суд безпідставно відмовив в задоволенні вимог про стягнення недоплаченої суми премії в розмірі 21852,82 грн., є безпідставними, оскільки такі вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції підставно послався на те, що відповідно до положень ст.ст. 60, 66, 143 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів у відповідності з нормами матеріального і цивільно-процесуального законодавства вірно встановлені обставини справи, дана їм належна правова оцінка і суд дійшов правильного висновку про те, що доказів того, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість з виплати премії, суду не надано.
Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем пропущений строк для звернення до суду з такими вимогами.
У відповідності до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань. Втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з роз'яснень, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
З урахуванням викладеного та встановлених в судовому засіданні обставин, вбачається, що позивач не пропустив строк для звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, а тому апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині відмовити в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000 грн., яка заподіяна йому порушенням його законних прав внаслідок не проведення розрахунку в день звільнення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року в частині відмовити в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, м. Родинське Донецької області, код ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Красноармійськ Донецької області, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
В решті рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий О.М. Пономарьова
Судді Л.І. Соломаха
Т.І.Биліна