Справа № 22ц/0590/13184/2012 Головуючий в 1 інстанції Грачов Р.Р.
Категорія 32 Доповідач Канурна О.Д.
20 грудня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Осипчук О.В.
суддів Кішкіної І.В., Канурної О.Д.
при секретарі Шевченко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» про стягнення моральної шкоди,
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» про стягнення моральної шкоди задоволені частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» на користь позивача моральну шкоду у сумі 15000 грн., а також судовий збір в розмірі 107,30 грн.
З вказаним рішенням не погодився відповідач і оскаржив його в апеляційному порядку.
Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального і процесуального права. На думку відповідача, позивач не надав доказів заподіяння моральної шкоди, оскільки висновок МСЕК щодо встановлення ступеня втрати професійної працездатності не є доказом спричинення позивачу моральної шкоди.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про дату і місце розгляду справи, що підтверджується телефонограмою (а.с. 80).
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився в трудових відносинах з відповідачем, працював в якості прохідника з 11 травня 2004 року по 18 жовтня 2011 року зі шкідливими умовами праці та отримав професійне захворювання - хронічну вертоброгенну пояснично-крестцову радікулопатію в стадії затягнувшегося обострення з вираженим больовим м'язово-тонічним, правобічним корінцевим синдромом. Висновком МСЕК від 13 жовтня 2011 року ОСОБА_1 вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 50%, визнано інвалідом 3 групи. В зв'язку з отриманим професійним захворюванням позивач вимушений був неодноразово проходити лікування, відчуває фізичні і моральні страждання і потребує додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 237-1 КЗпПУ позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
Висновок суду відповідає нормам закону та грунтується на матеріалах справи.
З обставин справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 11 травня 2004 року по 18 жовтня 2011 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем (а.с. 8-9, 53).
Працюючи в шкідливих умовах праці ОСОБА_1 отримав професійне захворювання - хронічну вертоброгенну пояснично-крестцову радікулопатію в стадії затягнувшегося обострення з вираженим больовим м'язово-тонічним, правобічним корінцевим синдромом. Висновком МСЕК від 13 жовтня 2011 року ОСОБА_1 вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 50%, визнано інвалідом 3 групи.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5 «Про внесення змін та доповнень до постанови Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпПУ, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно - побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Як вбачається із ст. 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Факт заподіяння моральної шкоди позивачу доведений сукупністю доказів, досліджених судом першої інстанції: копією трудової книжки, актом розслідування хронічного професійного захворювання, довідками МСЕК.
Таким чином, дії відповідача не відповідали нормам охорони праці, тобто наявна протиправність дій останнього.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач працював у шкідливих умовах праці не тільки на даному підприємстві і відповідальними за професійне захворювання позивача повинні бути всі підприємства вугільної промисловості, на яких працював позивач не заслуговують на увагу, оскільки задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди та визначивши її в розмірі 15000 грн., суд в повній мірі врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в п. 9 постанови №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Визнаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд навів в рішенні відповідні мотиви.
Суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, засади розумності, виваженості і справедливості.
Виходячи із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального закону, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Апеляційний суд не приймає до уваги інші доводи апелянта, оскільки згідно діючому законодавству саме власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівнику під час виконання ним трудових обов'язків.
Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» відхилити.
Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: