1
Справа № 10/0590/1404/12 Головуючий у 1-й інст.: Кутья С.Д.
Категорія: ст.236 -2 КПК України Доповідач: Повзло В.В.
26 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Повзло В.В.
суддів Брагіна І.Б., Васильєва О.П.
прокурора Мостового С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляцію ОСОБА_1 на постанову Ворошиловського районного суду м.Донецька Донецької області від 16 жовтня 2012 року якою скаргу ОСОБА_1 на дії прокурора Донецької області залишено без задоволення.
ОСОБА_1 звернулась до Ворошиловського районного суду міста Донецька зі скаргою на дії прокурора Донецької області. Мотивуючи вимоги скарги на бездіяльність прокурора Донецької області вона просила визнати дії прокурора Донецької області, що виразилися в ненаправленні на її адресу завіреної належним чином копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи ( за її заявою) відносно прокурора міста Харцизька ОСОБА_2 від 12 лютого 2009 року, такими що суперечать Конституції України та законам України та зобов'язати прокурора Донецької області направити на її адресу копію зазначеної постанови.
Постановою Ворошиловського районного суду м.Донецька від 16 жовтня 2012 року скаргу ОСОБА_1 на дії прокурора Донецької області залишено без задоволення.
В апеляції ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду як незаконну та необґрунтовану винесену з порушенням норм кримінально-процесуального закону, визнати дії прокурора Донецької області такими, що суперечать Конституції України та законам України.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляції ОСОБА_1, заслухавши прокурора, який вважав, що постанова суду законна та обґрунтована, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та немотивованого висновку з яким погодитись не можливо.
Розглядаючи справи даної категорії, судам слід виходити з того, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ч.2 ст. 3 Конституції України. Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист, що гарантовано ст.55 Конституції України.
Так, прокурор, як суб'єкт - є носієм спеціальних владних процесуальних повноважень і тому виконує функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
За статтею 97 КПК України 1960 року прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані: приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (частина перша); не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю (частина друга); вжити всіх можливих і необхідних заходів реагування у зв'язку з такими заявами і повідомленнями.
Статтею 99 КПК України 1960 року передбачено, що при відсутності підстав до порушення кримінальної справи, прокурор своєю постановою відмовляє у порушенні кримінальної справи, про що повідомляє заінтересованих осіб.
Таким чином, аналіз чинного законодавства свідчить про те, що законом прямо не встановлено форму повідомлення, якою повинна повідомлятися особа, яка подавала заяву про злочин, але враховуючи норми закону, а саме ст. 99-1 та 236-1 КПК України 1960 року , якими передбачено право зацікавленої особи оскаржити таку постанову протягом 7 днів з дня отримання копії постанови, можливо зробити тільки один правовий висновок про обов'язок органу, який виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи направити копію постанови.
Правовідносини, що виникли у даній ситуації засновані на принципі юридичної визначеності, згідно до якого зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
В контексті особливостей закріплених практикою Європейського Суду з прав людини принципу юридичної визначеності, колегія суддів звертає увагу на те, що факт встановлення чинним законодавством України обов'язку за статтями 99-1, 236-1 КПК України 1960 року - є підставою для виникнення у такої особи (зокрема, заявника) обґрунтованих очікувань щодо належного дотримання суб'єктом владних повноважень покладеного на нього законом обов'язку та не порушення ним прав особи на відповідний захист.
З огляду на вищевикладене, не можна погодитись з постановою суду та визнати її законною та обґрунтованою.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що перевірка доводів викладених у скарзі заявника проведена неповно і поверхово, суд припустився формального підходу до перевірки доводів викладених у скарзі ОСОБА_1 у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню, а скарга направленню на новий судовий розгляд, при якому суд повинен ретельно дослідити матеріали по скарзі і прийняти законне рішення.
Крім того, з тексту апеляції вбачається, що на теперішній час заявницею отримано копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Таким чином, при новому судовому розгляді скарги по суті, суду першої інстанції слід перевірити вказаний заявником факт та врахувати при прийнятті рішення по справі.
На підставі викладеного, керуючись розділом ХІ „Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України, ст.ст. 365 - 366 Кримінально-процессуального кодексу України 1960 року , колегія суддів
Апеляцію ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька Донецької області від 16 жовтня 2012 року якою скаргу ОСОБА_1 на дії прокурора Донецької області залишено без задоволення - скасувати, матеріали справи направити на новий судовий розгляд.
Судді: