Справа 22ц- 0590/11655/2012 Головуючий у 1 інстанції: Чернишов Ю.В.
Категорія Доповідач: Новосьолова Г.Г.
28 листопада 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю.
суддів: Агєєва О.В., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Бакунець Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду від 17 грудня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги наступним.
21 грудня 1995 року між нею та ОСОБА_1 був укладений договір позики відповідно до якого позивачка передала відповідачу грошові кошти у розмірі 10 тис. доларів США без зазначення дати виконання зобов'язання.
13 червня 1996 року між ними також укладено договір позики грошей в сумі 250 доларів США строком на три місяці.
20 червня 1996 року позивачка передала ОСОБА_1 600 доларів США без зазначення дати повернення суми позики.
Однак до теперішнього часу відповідач борг у сумі 56 962,50 гривень не повернув, в зв'язку з чим позивачка просила стягнути з відповідача суму боргу. У подальшому позивачка уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 52 637, 19 гривень, а також витрати на правову допомогу у сумі 500 гривень.
17 грудня 2008 року заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 52 637, 19 гривень, витрати на юридичну допомогу у сумі 500 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
24 червня 2011 року ухвалою Слов'янського міськрайонного суду заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду представник відповідача надіслав апеляцій скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалите нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивачкою пропущений строк позовної давності.
01 грудня 2011 року рішенням апеляційного суду Донецької області, рішення Слов'янського міськрайонного суду від 17 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
26 вересня 2012 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Донецької області від 01 грудня 2011 року скасоване та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні позивачка просила апеляційну скаргу відхилити, заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання не з'явився відповідач ОСОБА_1, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить в матеріалах справи телефонограма, яка зареєстрована у Журналі телефонограм № 1 за № 1034 (а.с.237). До суду факсом надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його захворюванням, проте документів підтверджуючих причину не явки до суду не надіслано.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю - доповідача, позивачку, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду оскаржується в частині пропуску строку позовної давності для звернення до суду, проте сума заборгованості сторонами не оскаржується.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги наступним. 21 грудня 1995 року між нею та ОСОБА_1 був укладений договір позики відповідно до якого позивачка передала відповідачу грошові кошти у розмірі 10 тис. доларів США без зазначення дати виконання зобов'язання. 13 червня 1996 року між ними також укладено договір позики грошей в сумі 250 доларів США строком на три місяці. 20 червня 1996 року позивачка передала ОСОБА_1 600 доларів США без зазначення дати повернення суми позики. Після звернення до відповідача про повернення у добровільному порядку боргу за договорами позики, останнім були застосовані насильницькі дії, внаслідок яких позивачкою під тиском була написана розписка проте, що гроші відповідачем були їй повернути. Після вказаних обставин, 04 жовтня 2001 року була порушена кримінальна справа відносно відповідача ОСОБА_1
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку що уклавши договір позики у 1995,1996 роках, згідно розписок, без зазначення строку повернення, у відповідача виникли зобов'язання по поверненню позики, доказів повернення суми боргу відповідачем не надано.
Крім цього, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що за договором позики від 13 червня 1996 року строк повернення боргу минув, оскільки у розписці про отримання 250 доларів США зазначено, що відповідач взяв у борг вказану суму на три місяці (а.с. 20-21).
Згідно зі ст. 374 ЦК УРСР, чинної на час укладання письмової угоди, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 165 ЦК УРСР передбачено, якщо строк виконання зобов'язання невстановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором,якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.
Згідно із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст.1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого рожу та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписок від 03 червня 1996 року та від 20 червня 1996 року відповідач отримав борг 10 тис. доларів США та 600 доларів США, відповідно, без встановлення строку виконання зобов'язання повернути суму позики.
До 2000 року відповідач не заперечував проти боргових зобов'язань перед позивачкою, у зв'язку з чим вона не зверталася про повернення суми боргу.
Після звернення позивачки до відповідача з вимогою про повернення їй боргу, останній вчинив по відношенню до неї протиправні дії, а саме 12 червня 2000 року ОСОБА_1 з застосуванням фізичного насильства примусив позивачку ОСОБА_3 написати розписку про відсутність претензій по борговим зобов'язанням, у зв'язку з чим, 04 жовтня 2001 року була порушена кримінальна справа (а.с.138).
21 травня 2001 року вперше позивачка звернулась до суду, а 08 січня 2002 року провадження по справі було зупинено до розгляду іншої справи у порядку кримінального судочинства на підставі того, що до суду надійшло повідомлення проте, що за фактом протиправних дій спрямованих на примусове написання позивачкою розписки про повернення боргу, відносно ОСОБА_1 порушена кримінальна справа за ст.127 ч.2 УК України (а.с.156).
17 березня 2008 року вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 визнано винним за ч. 3 ст. 142 КК України (а.с.108-110)
15 липня 2008 року ухвалою апеляційного суду Донецької області вирок змінено: дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 3 ст. 142 КК України на ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст.129 КК України.
При цьому, вирок в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок стягнення матеріальної шкоди у сумі 56 962,50 гривень скасований, справа повернута на новий розгляд у порядку цивільного судочинства (а.с.3-4).
16 квітня 2009 року ухвалою колегії суддів судової плати у кримінальних справах Верховного Суду України, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 липня 2008 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд (а.с.141-142).
18 травня 2011 року вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 визнано винним за ч. 3 ст. 189 КК України, вирок набрав законної сили 02 червня 2011 року. (а.с.104-107).
Отже, вироком суду, який був чинним на час ухвалення рішення суду першої інстанції було встановлено, що у червні 2000 року позивачка ОСОБА_3 намагалась витребувати у відповідача свої гроші за вказаними розписками у добровільному порядку.
Але, 12 червня 2000 року до позивачки з боку відповідача були застосовані насильницькі дії, внаслідок яких нею під тиском була написана розписка проте, що гроші відповідачем були їй повернути, у зв'язку з чим, 04 жовтня 2001 року була порушена кримінальна справа.
Підставою звільнення від доказування відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України є вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, який є обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
21 травня 2001 року позивачка звернулась з позовом до суду, про що свідчить ухвала суду від 08 січня 2002 року про зупинення провадження по цивільній справі до розгляду іншої справи у порядку кримінального судочинства (а. с. 156).
Судом першої інстанції під час розгляду справи, вищезазначена цивільна справа була предметом дослідження у судовому засіданні.
Отже, довід апеляційної скарги проте, що позивачкою пропущений строк позовної давності є безпідставним, оскільки суд дійшов правильного висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду з вищезазначених підстав.
Виходячи з встановлених обставин та наданих сторонами доказів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки виходячи зі зміст розписок, між сторонами склалися правовідносини з договору позики, за яким ОСОБА_1 не виконане зобов'язання про повернення боргу.
У відповідності до частини 1 статті 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 315 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду від 17 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Судді: