Справа № 22ц-12055 Головуючий у 1 інстанції Попович Т.М.
Категорія 2 Доповідач Янчук Т.О.
Іменем України
11 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого: Лісового О.О.
суддів: Пономарьової О.М., Янчук Т.О.
при секретарі Люліній Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дебальцевської міської ради про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю,-
Рішенням Дебальцевського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 у задоволенні вищевказаного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову. Суд не звернув уваги на те, що він одноособово на протязі 10 років користується спірним домоволодінням та утримує його. ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3 не користується ним та спадщини не прийняв.
В судове засідання сторони не з'явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення буз змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
При розгляді справи судом було встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.2007 року ОСОБА_1 є власником 2\3 частини домоволодіння , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, проживає в даному домоволодінні, що підтверджується його реєстрацією з 10 лютого 2004 року. Відповідно до довідки КП Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації за №404 від ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Рішенням Дебальцевського міського суду Донецької області від 02 червня 2006 року ОСОБА_2 визнаний безвісно відсутнім, у нього є неповнолітній син ОСОБА_5. 16 лютого 1966 ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_6,який розірвано було 02.11.1977 року, після шлюбу її прізвище стало ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. В Дебальцевській державній нотаріальній конторі спадкова справа після її смерті відсутня.
Відповідно до вимог ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому, як вбачається з вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Як вбачається з вимог ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
В ході слухання справи судом було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить співвласникам на праві спільної часткової власності.
Відповідно до діючого законодавства, право власності, в тому числі на нерухоме майно, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи з Глави 24 ЦК України, однією з підстав набуття права власності є набувальна давність.
Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Аналізуючи вказану норму закону, обов'язковими підставами для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне заволодіння чужим майном, відкрите та безперервне володіння ним протягом десяти років.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачами не надано доказів на підтвердження добросовісного заволодіння 1/3 частиною спірного домоволодіння та безперервного користування ним, оскільки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.2007 року ОСОБА_1 є власником 2\3 частини даного домоволодіння тільки з 14.07.2007 року , зареєстрований в ньому з 10 лютого 2004 року.
В матеріалах справи докази щодо користування спірним домоволодінням до 10 лютого 2004 року відсутні, тоді як спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
За вказаних обставин висновки суду про відсутність у позивача підстав для набуття права власності на спірну частку квартири за набувальною давністю є обґрунтованими.
Апеляційний суд також не може прийняти до уваги доводи позивачів про неправильне застосування норм матеріального права; неправильне трактування виникнення права власності та строків застосування набувальної давності, оскільки вони необґрунтовані. Предметом дослідження суду першої інстанції були питання про набувальну давність - ст. 344 ЦК України .
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: