Справа № 22ц/0590/12688/12 Головуючий у 1 інстанції Рассуждай В.Я.
Категорія 46 Доповідач Дундар І.О.
10 грудня 2012 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Санікової О.С.
суддів Дундар І.О., Барсукової О.І.
при секретарі Пасічній О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна та визнання права власності на ? частину житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 листопада 2012 року,
Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна та визнання права власності на ? частину житлового будинку задоволено: розділено майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яке складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на ? частини житлового будинку під літерою А-1 житловою площею 11,50 кв.м., загальною площею 28,6 кв.м., літньої кухні Б-1, убиральні Г-1, огорожі 1-1, водогону -1, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; ОСОБА_2 у задоволені її позову до ОСОБА_1 про визнання за нею права особистої приватної власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення, задовольнити її зустрічний позов, оскільки суд неповно з»ясував обставини, що мають значення по справі, не надав правильної оцінки доказам - суд помилково не взяв до уваги розписку, написану її чоловіком, в якій він визнає її право особистої приватної власності на спірний будинок, так як не було надано жодного доказу на підтвердження її недійсності, суд не звернув уваги на положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якою передбачена наявність згоди другого з подружжя на розпорядження майном - в договорі купівлі-продажу будинку відсутня така згода, суд безпідставно не взяв до уваги пояснення свідків щодо факту дарування грошей та не звернув уваги на наявність малолітньої дитини, відсутність допомоги з боку батька та несплату ним аліментів на її утримання.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити.
Представники позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити рішення суду без змін.
ОСОБА_1 до суду не з»явився,надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як зазначено в ст. 303 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна та визнання права власності на ? частину житлового будинку, та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності виходив з того, що спірне майно, а саме будинок АДРЕСА_1, придбано за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_2 не надала суду об»єктивних, беззаперечних доказів на підтвердження того, що спірний будинок був придбаний за кошти подаровані неї особисто її батьками для придбання житлового будинку для неї самої, а не для сім»ї.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 21 вересня 2007 року до 18 червня 2012 року, коли шлюб було розірвано, від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір»ю, 04 листопада 2010 року ОСОБА_2 за 30000 грн. у ОСОБА_7 придбано житловий будинок за номером АДРЕСА_1. Між колишнім подружжям шлюбний договір не укладався, будь-якої домовленості щодо зміни розміру часток у спільному майні не має.
На підставі ч.1 ст..60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно роз'яснень викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Тобто названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне майно є спільною власністю подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Виходячи з викладеного суд обґрунтовано задовольнив первісний позов та відмовив в задоволенні зустрічного позову.
З матеріалів справи не вбачається і не було встановлено в судовому засіданні, що грошові кошти, за які був придбаний будинок, належали особисто ОСОБА_2.
Виходячи з положень ч.4 ст.719 ЦК України договір дарування рухомих речей (в розумінні ст.718 ЦК - це можуть бути гроші), які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі.
Відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання ОСОБА_2 в якості доказу дарування грошей на показання свідків та визнання цього факту ОСОБА_1 в розписці (арк..спр.28), оскільки виходячи зі змісту ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Крім того згідно п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що вона сама утримує дитину, а відповідач ухиляється від сплати аліментів, як на підставу для задоволення її зустрічного позову - безпідставні з наступних підстав.
Дійсно, на підставі ч.3 ст.70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Але предметом зустрічного позову ОСОБА_2 було визнання права особистої приватної власності на майно, його підставою, як вбачається з позовної заяви, була стаття 57 СК України - «майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» (арк..спр.21-22), а не розподіл майна.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином висновки суду про те, що обставини участі ОСОБА_1 в утриманні та вихованні спільної дитини, не стосуються предмету спору - законні та обґрунтовані.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 06 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: