Справа 22ц-0590/12718/12 Головуючий у 1 інстанції Ільяшевич О.В.
Категорія 53 Доповідач Дундар І.О.
17 грудня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Санікової О.С.
суддів Дундар І.О., Барсукової О.І.
при секретарі Пасічній О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані відпустки, компенсації за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2012 року, -
В вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що працювала у відповідача за трудовим договором з 28 квітня 2006 року по 23 серпня 2012 року, коли була звільнена за ст.38 КЗпП України. При звільненні їй не виплатили вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, так як трудовий договір було припинено внаслідок порушення законодавства про працю. Крім того, їй не виплатили також компенсацію за невикористані відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду. Просила стягнути вихідну допомогу при звільненні в сумі 3290 грн., грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2006-2012 року в сумі 5070,24 грн., компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні з 24 серпня 2012 року по 12 вересня 2012 року в сумі 704,20 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн. та оплату надання юридичної допомоги в сумі 1600 грн.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги і просив, крім того, зобов»язати відповідача внести до трудової книжки додатковий запис та вказати, що вона працювала у ПП «Жидков» на посаді продавця продовольчих товарів з 1 листопада 2001 року по 27 квітня 2006 року.
Рішенням Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2012 року позов задоволено частково: стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку без нарахування обов»язкових платежів в сумі 5070,24 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку без урахування обов»язкових платежів в сумі 704,24 грн.; в решті позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 1054,05 грн., стягнуто з ОСОБА_2 в доход держави судовий збір в сумі 214 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог, оскільки обставини, які суд вважав встановленими - доведені: суд не вказав нормативний акт, який передбачає обов»язок роботодавця надати документи щодо перебування працівника у відпустці та не навів розрахунки щодо розміру правової допомоги, яку стягнув на користь позивача.
В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином: позивач - під особистий підпис на розписці про явку до суду, відповідач - телефонограмою, яка передана 12 грудня 2012 року та зареєстрована в Журналі телефонограм №1 за №10154.
Крім того, позивач та його представник надали суду заяви з проханням розглядати справу без їх участі, відповідач вдруге надав заяву, в якій просив перенести розгляд справи, яка в зв»язку з сімейними обставинами.
Згідно ч.1 ст.305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Приймаючи до уваги, що відповідач вдруге звертається з клопотанням про відкладення розгляду справи, не надав документів, які підтверджують поважність причин неявки до суду, апеляційний суд вважає, що причина перенесення розгляду справи не є поважною, справу належить розглядати у відсутність сторін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Як виходить з апеляційної скарги (арк..спр.74-76) відповідачем рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги, компенсації за час затримки розрахунку при звільненні та правової допомоги, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судом встановлено, що позивач з 28 квітня 2006 року працювала у відповідача відповідно до укладеного трудового договору, звільнена за ст.38 КЗпП України, у відпустці не перебувала.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мала право на відпустку, факт її не перебування у відпустці, відповідачем не спростований, у разі звільнення працівника виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, при звільненні позивачу всі належні суми не виплачені, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах суми, заявленої в позовній заяві; є підстави для стягнення витрат на правову допомогу пропорційно задоволеної частини позовних вимог.
На підставі ст.2 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Згідно ст.6 Закону щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, ст.24 - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
Таким чином обмежень щодо кількості років в даному випадку не передбачено.
Середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки розраховується діленням сумарного заробітку за останні перед наданням компенсації за невикористані відпустки 12 місяців або за менший відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого фактично відпрацьованого періоду за вирахуванням святкових і неробочих днів, встановлених законодавством (ст. 73 КЗпП України). Одержаний результат перемножують на число календарних днів невикористаної відпустки (Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року).
Розрахована таким чином середня заробітна плата позивача складе 35,10 грн. з наступного розрахунку: 12497 / 356 = 35,10, де 12497 - сума заробітної плати за останні 12 місяців перед звільненням, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за даний період на підставі п.3 трудового договору, укладеному між сторонами (арк..спр.5) та Законів України від 23 грудня 2010 року № 2857-VI "Про Державний бюджет України на 2011 рік» та від 22 грудня 2011 року № 4282-VI "Про Державний бюджет України на 2012 рік": серпень 2011 року - 960 грн., вересень 2011 року - 960 грн., жовтень 2011 року - 985 грн., листопад 2011 року - 985 грн., грудень 2011 року - 1004 грн., січень 2012 року - 1073 грн., лютий 2012 року - 1073 грн., березень 2012 року - 1073 грн., квітень 2012 року - 1094 грн., травень 2012 року - 1094 грн., червень 2012 року - 1094 грн., липень 2012 року - 1102 грн.; 356 - кількість календарних днів року за вирахуванням святкових і неробочих днів.
Період невикористаної відпустки розраховується виходячи з тривалості відпрацьованого часу. Позивач працювала у відповідача з 28 квітня 2006 року по 23 серпня 2012 року (арк..спр.4), тобто 6 місяців та 118 днів. За даний період розмір невикористаної відпустки складе 152 дні (24 * 6 + 8).
Розрахована таким чином компенсація за невикористану відпустку складе 5335,20 грн. (35,10 * 152).
На підставі ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з викладеного, в межах позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в сумі 5070,24 грн.
На підставі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Ці вимоги закону відповідачем дотримані не були, в день звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок, не виплачено компенсацію за невикористану відпустку.
Відповідно до положень ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
На підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з подальшими змінами та доповненнями), передбачено, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вбачається з матеріалів справи, два останні календарні місяці перед звільненням у у позивача - червень та липень 2012 року.
Таким чином середньоденна заробітна плати позивача складе 51,07 грн., виходячи з того, позивач відпрацювала в червні 2012 року 22 робочих дні, в липні 2012 року 21 робочий день (за умовами трудового договору), тобто (1094 +1102) / (22 + 21).
Час затримки розрахунку з дня звільнення - з 24 серпня 2012 року, в межах позовних вимог по 12 вересня 2012 року, враховуючи робочі дні, складе 20 днів.
Таким чином розмір середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за час затримки розрахунку, буде складати 1021,40 грн. (51,07 х 20), але суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в межах позовних вимог підлягає стягненню сума 704,20 грн.
При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності обов»язку відповідача доводити у судовому засіданні свої заперечення, оскільки на підставі ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність в рішенні суду розрахунків також не є підставою для скасування рішення, оскільки це не вплинуло на остаточні висновки суду по суті позовних вимог, а з гідно ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
В той же час висновки суду про часткове стягнення витрат на правову допомогу не відповідають обставинам справи.
Відповідно до ст. 84 ЦПК витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
З укладеного договору (арк..спр.7) вбачається, що він складений та підписаний адвокатом. Проте свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у справі немає.
Суд не визначився з граничним розміром компенсації, взагалі не навів розрахунок, висновки суду немотивовані, не має посилань на норми права.
Так, Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-ІY "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справ " встановлений граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах та зазначено, що розмір компенсації витрат не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, формально взяв до уваги довідку про оплату ОСОБА_1 1600 грн. за юридичні послуги адвоката по складанню цивільного позову - 800 грн. та представництво інтересів в суді - 800 грн.. При цьому, відповідачем не надано жодного належного доказу ( квитанції, прибутково - касового ордер, а бо іншого платіжного документі) на підтвердження сплати послуг адвоката у розмірі 1600 грн. Не надані таки докази і в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу.
Апеляційний суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення понесених витрат на правову допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2012 року скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.
Рішення в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та судового збору залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: