Справа № 22ц/775/616/2013
2/543/1714/12) Головуючий в 1 інстанції Черкова В.Г.
Категорія 32 Доповідач Будулуца М.С.
09 січня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого - судді: Санікової О.С.
суддів: Будулуци М.С., Азевича В.Б.,
при секретарі Пасічній О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я,
за апеляційною скаргою Державного підприємства «Селидіввугілля» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що під час роботи на підприємствах вугільної промисловості він отримав професійні захворювання - хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етіології другого ступеню та вібраційну хворобу - синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок. Як встановлено в акті розслідування хронічного професійного захворювання, причиною такого захворювання є умови праці: запиленість на робочій зони та перевищення локальної вібрації. 1 вересня 2011 року висновком МСЕК йому встановлено 40 % втрати професійної працездатності, завдано моральну шкоду та за станом здоров'я він був звільнений з роботи. У відшкодування моральної шкоди позивач просив стягнути на його користь з відповідача 40 000 грн.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 12 000 грн.
Стягнуто з Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - ДП «Селидіввугілля») на користь держави судовий збір у розмірі 32 грн. 19 коп.
Стягнутого з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 75 грн.11 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач - ДП «Селидіввугілля» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
В обґрунтування доводів скарги апелянт зазначив, що факт заподіяння моральної шкоди позивачу не встановлено відповідним висновком МСЕК, як і факт наявності втрат немайнового характеру, моральних чи фізичних страждань та причинного зв'язку між ними.
Представник ДП «Селидіввугілля», позивач та представник третьої особи до апеляційного суду не з'явились, але про час та місце розгляду справи повідомлені судовими повістками, телефонограмами та письмовими повідомленнями, переданими за факсом, з фіксацією (а.с.40, 41, 42, 43, 44, 47, 48, 49). Представник відповідача, третьої особи та позивач в письмових клопотаннях просили розглянути справу без їх участі (а.с. 43, 45, 50, 51, 52).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а рішення суду в частині стягнення судового збору - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Як зазначено в ст.309 ч.1п.4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За приписами ч.3 сь.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, які він отримав під час роботи на вугільному підприємстві, заподіяні відповідачем, з яким позивач знаходився у трудових відносинах.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяні відповідачем, з яким позивач знаходився у трудових відносинах.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, в розмірі 12 000 грн., суд першої інстанції встановив та виходив з того, що при виконанні трудових обов'язків на підприємстві він отримав професійні захворювання. В зв'язку з цим позивач постійно відчуває хворобливий стан, потребує медикаментозне та санаторно- курортне лікування. Висновком МСЕК від 01 вересня 2011 року, починаючи з 15 липня 2011 року, йому первинно встановлено 40 % втрати професійної працездатності за сукупністю профзахворювань. Внаслідок цих захворювань він зазнав моральну шкоду, відчув негативні почуття та переживання, йому постійно доводиться відновлювати своє здоров'я, додавати додаткові зусилля для організації свого життя та життєвих зв'язків. При покладенні на відповідача обов'язку відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду суд правильно послався на ст.237-1 КЗпП України, яка регулює правовідносини по відшкодуванню моральної шкоди працівника за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно зі ст.13 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Саме статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 2 цієї статті встановлено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У зв'язку з утратою чинності положеннями ст.ст.21, 28, 34 Закону щодо обов'язку Фонду відшкодувати моральну шкоду, спірні правовідносини регулюються ст.237-1 КЗпП України та ст.1167 ЦК України, які передбачають право на відшкодування моральної шкоди потерпілого на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання за рахунок роботодавця, про що зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 про страхові виплати.
В даному разі, право на відшкодування моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 випливає із змісту ст. 237-1 КЗпП, яка регулює ці правовідносини, і право на відшкодування моральної шкоди у позивача пов'язано з ушкодженням здоров'я, яке він зазнав під час роботи на вугільному підприємстві, що призвело до втрати ним професійної працездатності в розмірі 40 % за сукупністю профзахворювань, що йому первинно встановлено висновком МСЕК від 01 вересня 2011 року, починаючи з 15 липня 2011 року.
Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди з роботодавця - ДП «Селидіввугілля», з яким позивач знаходився в трудових відносинах, є обґрунтованим.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Таким чином, зазначені обставини дають підстави для висновку про необхідність покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню маральної шкоди позивачу.
Судом першої інстанції по справі безспірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач під час виконання трудових обов'язків на вугільному підприємстві отримав профзахворювання, що призвели до втрати ним професійної працездатності, яка первинно встановлена висновком МСЕК від 01 вересня 2011 року в розмірі 40 % за сукупністю (20% та 20 %) (а.с.13, 44, 46).
У зв'язку з ушкодженням здоров'я позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях, що порушило його нормальні життєві зв'язки, призвело до звільнення з роботи за станом здоров'я та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що наслідки вказаних професійних захворювань змусили позивача докласти додаткових зусиль для організації свого життя. У зв'язку з цим, у нього, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, виникло право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, починаючи з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності.
В п.4.1 Рішення Конституційного Суду України № 1 - рн/2004 від 27 січня 2004 року зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Таким чином, доводи відповідача про відсутність доказів про спричинення моральної шкоди позивачу, як підстави для відшкодування йому моральної шкоди, є безпідставними.
Суд правильно стягнув з відповідача моральну шкоду на користь позивача.
З зазначених вище підстав не підлягає задоволенню апеляційна скарга відповідача, в якій останній просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди -12 000 гривень, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, урахував конкретні обставини справи, умови праці, за яких позивач отримав професійні захворювання, характер та ступінь моральних страждань позивача, що призвело до порушення його нормального укладу життя та звільнення з роботи.
При встановленні зазначених фактів і постановленні рішення судом першої інстанції - не порушено норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відповідача в цій частині не має.
Втім, при вирішенні справи суд неправильно вирішив питання щодо стягнення судових витрат - судового збору з відповідача на користь держави в розмірі 32 грн. 19 коп. та з позивача на користь держави - 75 грн. 11 коп.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.3 цієї ж статті ЦПК, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Таким чином, суд помилково стягнув з позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 75 грн. 11 коп., оскільки відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674 - VI, позивачі звільняються від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодження здоров'я, а також смертю фізичної особи та помилково визначив розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача в дохід держави.
Тому, відповідно до вимог ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України рішення суду в частині стягнення судового збору слід скасувати та ухвалити нове рішення в цій же частині, яким стягнути з відповідача - ДП «Селидіввугілля» в дохід держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп., що встановлений ст.4 Закону України «Про судовий збір» при подачі позову немайнового характеру (в розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати) і не підлягає зменшенню, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача.
В іншій частині це ж рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Селидіввугілля» задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року в частині судового збору скасувати.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» в дохід держави судовий збір у розмірі 107 (сто сім) гривень 30 коп.
В іншій частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення суду.
Судді: