Справа 22ц-3313/12 Головуючий у 1 інстанції
Грицаюк Н.М.
Категорія 27 Доповідач Прокопчук Л.М.
16 березня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі :
Головуючого: судді Прокопчук Л.М.
Суддів Могутової Н.Г., Корчистої О.І.
При секретарі Кондрашові Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівка від 07 грудня 2011 року, -
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівка від 07 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач приніс апеляційну скаргу на рішення суду з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи повідомлений.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.10.2008 року між позивачем та Банком було укладено кредитний договір., згідно з яким позивачу передані грошові кошти шляхом відкриття банком невідновлюваної кредитної лінії на споживчі цілі на загальну суму 20000 дол США з термітом дії до 09.10.2018 року з оплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14%. В забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним договором між сторонами були укладені договори поруки та іпотеки, згідно умов яких на забезпечення виконання кредитного договору позикодавцеві була передана квартира АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не навів підстав, за наявності яких відповідно до вимог закону укладені правочини можна визнавати недійсними.
Висновку суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з позовної заяви позивач просив визнати правочини недійсними з підстав введення його в оману відповідачем та надання кредиту в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії у відповідача.
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610 - 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідачем надана суду копія банківської ліцензії від 03.12.2001 року та дозвіл на право здійснення операцій з додатком до нього від 10.06.2005 року (а.с. 35-36).
Відповідно ч. 1 ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Як встановлено постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року у справі № 6-7ц11 за позовом ОСОБА_37 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), ОСОБА_36, треті особи: Національний банк України (далі - НБУ), ОСОБА_38, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_39, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що при укладанні договору банк ввів в оману позивача щодо обставин, що мають істотне значення, оскільки не надав йому потрібних знань для можливості здійснення свідомого вибору та не ознайомив позивача із ціною для той, щоб позивач міг визначити свою платоспроможність для отримання цього кредиту, не заслуговують на увагу. Дані про те, що підписуючи кредитний договір, позивач діяв не свідомо або не був поставлений до відома, що він отримує в кредит 20000 дол США, в справі відсутні.
З огляду на вищенаведене, відповідно до положень ст. 308 ЦПК України колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід відхилити і залишити рішення без змін.
Керуючись ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівка від 07 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий, суддя Л.М. Прокопчук
Судді Н.Г. Могутова
О.І. Корчиста